Ідеальні типи

Рефераты, курсовые, дипломные, контрольные (предпросмотр)

Тип: Реферат. Файл: Word (.doc) в архиве zip. Язык: Украинский. Категория: Социология
Адрес этого реферата http://referat.repetitor.ua/?essayId=1068 или
Загрузить
В режиме предпросмотра не отображаются таблицы, графики и иллюстрации. Для получения полной версии нажмите кнопку «Загрузить». Рефераты, контрольные, дипломные, курсовые работы предоставляются в ознакомительных целях, не для плагиата.
Страница 1 из 7 [Всего 7 записей]1 2 3 4 5 » ... Последняя »

Вступ

Макс Вебер є одним з найбільш видатних соціологів кінця ХІХ-початку ХХст., що здійснив великий вплив на розвиток цієї науки. Він належить до числа тих універсально освічених вчених, яких стає все менше по мірі росту спеціалізації в галузі суспільних наук; він однаково добре орієнтувався в політекономії, правовій сфері, соціології та філософії, виступав як історик господарства, політичних інститутів і політичних теорій, релігії і науки, нарешті, як логік і методолог, що розробив принципи пізнання соціальних наук. У своїй курсовій роботі я маю за мету розкрити зміст методології Вебера, а саме концепцію ідеальних типів, показати її витоки, суперечливість, практичне і наукове значення. Також вважаю за необхідне описати сучасне бачення соціологами ідеальних типів у конструктивній типології як методу соціального пізнання.

Перш ніж розкрити зміст оригінальної концепції ідеальних типів, я б хотіла присвятити декілька сторінок її автору - Максу Веберу. На мою думку, розповідь про його життєвий і творчий шлях вкаже на витоки основних ідей і здобутків видатного німецького соціолога та допоможе повніше висвітлити тему цієї роботи.

Карл Еміль Максиміліан (Макс) Вебер-один із засновників соціологічної науки у Німеччині, походив з давнього роду німецьких бюргерів. Народився 21квітня 1864р.у м.Ерфурті в Тюрингії в сім'ї урядовця. Мати вченого відзначалася набожністю і високою культурою, виховувала дітей у високоморальному дусі. До 29 років Вебер жив з батьками. Серед частих гостей родини бували не тільки відомі політики часів Бісмарка, а й провідні вчені В.Дільтей, Т.Моммзен, Г.Трейчке та ін., що давали можливість Веберу ознайомитись зі станом справ у філософії, політиці, науці. Він змалку відрізнявся інтелектуальними здібностями; рано оволодів класичними та сучасними іноземними мовами, знав твори античної літератури, філософії, історії, був знайомий з працями Макіавеллі, Лютера, Спінози, Канта, Шопенгауера. У гімназії (1873-1882) захоплювався політичною історією, цікавився працями представників німецької політичної історіографії ХІХст. По закінченню гімназії Вебер навчався у Гейдельберзькому, Страсбурзькому, Берлінському університетах (1882-1892), де вивчав право, історію, філософію, теологію.

Макс Вебер перебував під впливом низки мислителів, що визначали багато в чому як його методологічні установки, так і його світогляд. В методологічному плані, в сфері теорії пізнання великий вплив на нього здійснили ідеї неокантіанства (баденської школи) і перш за все Г.Ріккерта. За словами самого Вебера, велике значення у формуванні його мислення мали роботи К.Маркса, що підштовхнули його до дослідження проблем виникнення і розвитку капіталізму. Він відносив Маркса до тих мислителів, які найсильніше впливали на соціально-історичну думку ХІХ-ХХст. Що стосується загальнофілософського світоглядного плану, то Вебер перебував під двома різними, а в багатьох відношеннях і взаємновиключаючими впливами: з одного боку, філософії І.Канта, особливо в юнацькому віці; з іншого, майже в той же період він перебував під впливом і був великим прихильником Р.Макіавеллі, Т.Гоббса, Ф.Ніцше.

Для розуміння сенсу його поглядів і вчинків слід відмітити, що Кант приваблював Вебера своїм етичним пафосом. Кантівській моральній вимозі чесності і добросовісності в наукових дослідженнях він залишався відданий до кінця життя. Гоббс і особливо Макіавеллі справили на нього сильне враження своїм політичним реалізмом. Як відмічають дослідники, саме схильність до цих двох взаємновиключаючих полюсів (з одного боку -кантівського етичного ідеалізму з його пафосом "істини", а з іншого-політичного реалізму з його установкою "терезвості і сили") визначила своєрідну роздвоєність світогляду Вебера.[4;100].

1889р. захищає магістерську дисертацію на тему "До історії торгівельних спілок у середні віки", після захисту якої був запрошений Спілкою соціальної політики (заснованою 1883р. катедер-соціалістами Г.Шмоллером, А.Вагнером, Л.Брентано та ін.) до участі в обстеженні життя сільських працівників у східних провінціях Прусії(1891-1892). Таким чином залучається до емпіричних соціологічних досліджень, розробляє інструментарій для опитування, грунтовно займається питаннями методології соціального пізнання. Після захисту докторської дисертації на тему "Римська аграрна історія і її значення для державного та приватного права" Вебера запрошують на викладацьку роботу. Викладв в університетах Гайдельберга, Берліна,Фрайбурга і Мюнхена. Великий вплив на формування його як соціолога справили роздуми над соціально-політичною системою США під час поїздки в 1904р в Америку, куди він був запрошений для читання курсу лекцій. В1904р Вебер стає редактором німецького соціологічного журналу "Архів соціальної науки і соціальної політики". Тут виходять його найбільш важливі твори, в тому числі і програмне дослідження "Протестантська етика і дух капіталізму" (1905). Цим дослідженням починається серія публікацій М.Вебера з соціології релігії, якою займався до самої смерті. Одночасно працював над проблемами логіки і методології соціальних наук. Надавав великої ваги питанням обгрунтування категоріального апарату соціологічної теорії, зокрема розробці понять соціальної дії, раціоналізації, соціальної структури, панування і влади та ін.

З 1903 по 1905 вийшла серія статей під загальною назвою "Рошер і Кніс і логічні проблеми історичної політекономії". З 1916 по 1919 друкував одну зі своїх основних робіт "Господарська етика світових релігій". Серед останніх виступів Вебера слід відмітити доповіді "Політика як професія"1919р, "Наука як професія". В них знайшли вираження умонастрої Вебера після І світової війни. Вони були достатньо песимістичні по відношенню до майбутнього індустріальної цивілізації та перспектив здійснення соціалізму в Росії. Був впевнений, що якщо здійсниться те, що називають соціалізмом, то це буде лише доведена до кінця система бюрократизації суспільства.

1920року М.Вебер пішов із життя, не встигнувши здійснити всього задуманого. Посмертно була видана його фундаментальна праця "Господарство і суспільство" (1921), в якій підводились підсумки всіх соціологічних досліджень.

Проблеми методології в гуманітарних науках кінця ХІХстоліття

Незважаючи на те, що переважній більшості веберівських праць притаманна емпірична орієнтація, він надавав великої ваги питанням логіко-методологічного обгрунтування соціальних наук. Саме під кінець ХІХ століття - у період становлення теоретичних поглядів Вебера - виникали два напрямки в філософії, які відстоювали тезу про те, що науки про культуру повинні мати власний методологічний фундамент, якісно відмінний від фундаменту природничих наук. Мається на увазі філософія життя (В.Дільтей, Г.Зіммель) та близьке до неї неогегельянство (Б.Кроче), з одного боку, та неокантіанство баденської школи (Г.Ріккерт, В.Віндельбанд) - з іншої. Обидва напрямки представляли антинатуралістичну лінію, виходячи з того, що принципи природничих наук та наук про культуру суттєво відрізняються. Але якщо Дільтей, Зіммель, Кроче та Мюнстерберг вважали, що вони відрізняються за своїм предметом, то неокантіанці стверджували, що за методом.

Першу точку сформулював Дільтей, який розрізняв два типи психології, два шляхи пізнання душевного життя людини. Перший тип - "пояснювальна" психологія - має за мету встановити причинний зв'язок явищ душевного життя по аналогії з тим як це робить природознавство по відношенню до природних явищ. Однак природничі науки, яким їх предмет даний у вигляді не пов'язаних між собою і виявлених у зовнішньому досвіді багатоманітних явищ, діють єдиноможливим при цьому способом: конструюють не даний їм в безпосередньому досвіді зв'язок за допомогою розуму, отримуючи таким чином гіпотезу, яку потім перевіряють за допомогою експерименту, або досліду. Знання, отримане таким шляхом, є гіпотетичним, на відміну від аподиктичного знання математики чи логіки. За Дільтеєм, самий предмет природознавства такий, що іншим шляхом його вивчати неможливо. Що стосується психології, то її предмет - душевне життя людини - суттєво відрізняється від предмета природознавства, а тому зовсім нерозумно переносити їх на її методи, що застосовуються в природничих науках. Тому замість пояснюючої (конструюючої) психології, створеної на базі асоціаціонізму І.Гербартом, Г.Спенсером, І.Теном та іншими, Дільтей (услід за Вундтом) пропонує розробляти розуміючу (описову) психологію. Розуміюча психологія повинна, за Дільтеєм, не конструювати, а описувати той душевний зв'язок, який даний кожному індивіду безпосередньо; не розсудкове утворення понять, а вживання, проникнення в безпосередньо-цілісну тканину душевно-духовного утворення, переживання цієї цілісності і описання її - ось задача нового типу психології. Насправді, описова психологія виявляється настільки ж спільна з мистецтвом, наскільки пояснювальна спільна з наукою. Тим не менше, створення описової психології виступає для Дільтея дуже важливим завданням, і перш за все тому, що на її фундаменті можуть бути створені нарешті науки про дух, що до цих пір не мали фундаменту, а тому і відставали в своєму розвитку від наук про природу.

RSSСтраница 1 из 7 [Всего 7 записей]1 2 3 4 5 » ... Последняя »





При любом использовании материалов сайта обязательна гиперссылка на сайт «Репетитор».
Разработка и Дизайн компании Awelan
bigmir)net TOP 100 Rambler's Top100