Адміністративно-правовий статус спеціальних (вільних) економічних зон

Рефераты, курсовые, дипломные, контрольные (предпросмотр)

Тип: Курсовая работа. Файл: Word (.doc) в архиве zip. Язык: Украинский. Категория: Правоведение
Адрес этого реферата http://referat.repetitor.ua/?essayId=4537 или
Загрузить
В режиме предпросмотра не отображаются таблицы, графики и иллюстрации. Для получения полной версии нажмите кнопку «Загрузить». Рефераты, контрольные, дипломные, курсовые работы предоставляются в ознакомительных целях, не для плагиата.
Страница 1 из 8 [Всего 8 записей]1 2 3 4 5 » ... Последняя »

Вступ.

Перехід до ринкової соціально орієнтованої економіки, до господарських структур, які базуються на різних формах власності, не знімає, а навпаки, загострює проблему щодо ролі держави в макроекономічному регулюванні та контролі суспільного виробництва, нагромадження і споживання, ефективного використання ресурсів тощо. Будувати незалежну державу, створювати в ній ринкову економіку не можна без чіткої політики держави, її інститутів, без державного керівництва та відповідних законів, нарешті, без всебічного обгрунтування концепцій та економічних програм.

Як свідчить світова практика, зокрема найбільш розвинутої країни з ринковою економікою - США, ні механізм вільної конкуренції, ні вільне підприємництво, ні політика надприбутків монополій, концернів і фірм не спроможні ефективно вирішувати загальнонаціональні економічні та соціально-політичні проблеми. Тому лише держава, державний управлінський апарат, правові акти і бюджетні кошти можуть бути засобом та гарантом вирішення зазначених проблем. Метою державного регулювання макроекономічних процесів є усунення перешкод для економічного зростання, вільного переливу капіталів, подолання кризових явищ, стабілізація за допомогою різного роду важелів і економічних інструментів процесів розширеного відтворення й ефективного вирішення соціальних завдань.

Цілком зрозуміло, що економіка, яка протягом майже семи десятиліть функціонувала за плановими, адміністративними принципами, не може негайно і безболісно перейти до ринкових механізмів. Тим більше за умов, коли сьогодні практично зовсім відкидається все позитивне, що було характерним для зазначеної системи господарювання. Тут доцільно наголосити, що у "чистому вигляді" ринкова економіка в розвинутих країнах, по суті, відсутня, оскільки вони в післявоєнний період не стояли на місці, а просувалися вперед у напрямі удосконалення ринкових відносин, модернізації організаційно-управлінських структур, усунення антагоністичних суперечностей між власником і працівником, застосування планових та ефективних регулюючих важелів з боку держави у виробничо-економічній діяльності монополій, фірм, концернів тощо.

Водночас слід нагадати, що перехід до ринкової економіки - процес довготривалий. Принципово інша система господарювання та вирішення в ній складних соціально-економічних завдань потребують від держави, її органів, з одного боку, чітко визначеного економічного курсу та ефективної цілеспрямованої підтримки цих процесів, а з іншого - розумної, стимулюючої й виваженої цінової, кредитної та податкової політики, встановлення раціональних макроекономічних пропорцій. Саме держава в умовах формування ринкової економіки повинна вишукувати можливості і ресурси для подолання кризи та нарощування виробництва, підтримувати баланс інтересів, забезпечувати соціальний захист певних верств населення, сприяти розвиткові науки та культури. Це - аксіоматичні принципи функціонування національних економік усіх, а не тільки розвинутих країн світу.

Особливо велике значення мають цілеспрямоване макроекономічне регулювання та контроль за дотриманням економічного законодавства з боку держави і державних управлінських структур, що діють на основі чинних законів і законодавчих актів, таких складних та важливих процесів, як структурна перебудова економіки, нагромадження і споживання, відтворення та модернізація основних виробничих фондів шляхом використання найновіших досягнень НТП, ефективне функціонування інвестиційного комплексу. Тут практика соціалістичного командного управління і планування - серцевини управління - мала найбільше недоліків, які, зрештою, й призвели до катастрофічних наслідків після розвалу СРСР.

Тривала соціально-економічна криза - це не лише криза адміністративно-планової системи господарювання, а й криза тих методів і форм, які вона використовувала в своїй практиці для планування та управління суспільним виробництвом, вирішення соціальних проблем.

Ефективність державного регулювання економічних процесів і діяльності самого державного апарату управління визначаються тим, наскільки швидко вживані ними заходи дають можливість подолати кризові явища та стабілізувати ситуацію в економіці. Це, в свою чергу, вимагає від державних управлінських структур, як мінімум, глибокого розуміння економічної стратегії тих чи інших підприємств, фірм, концернів тощо, урахування характеру відносин держави і приватного бізнесу, центральних і місцевих органів влади. А крім того - уміння точно і швидко встановлювати діагнози економічних захворювань. Поки що наш державний управлінський апарат неспроможний на такі діагнози, а тому вони, як правило, недосконалі, несвоєчасні, а нерідко помилкові.

Негативні макроекономічні тенденції (такі, як падіння виробництва і продуктивності праці, зростання безробіття, зниження життєвого та платоспроможного рівня населення, інфляція тощо), безперечно, повинні усуватись ефективною цілеспрямованою державною політикою, раціональним регулюванням та контролем з боку уряду за ходом економічних перетворень і процесів. Воднораз великомасштабні структурні зрушення в народному господарстві, що великою мірою впливають на розвиток економіки, інтенсивні зміни в розміщенні продуктивних сил з метою переміщення ключових швидкозростаючих галузей з одних регіонів в інші також можливі тільки тоді, коли держава тут має конкретні науково обгрунтовані програми і пропонує ефективні економічні механізми їх реалізації.

За умов глибокої соціально-економічної кризи, паралічу валютно-фінансової системи країни приватні підприємства, комерційні структури не бажають відмовлятися від своїх високих прибутків, але й не спрямовують їх на нагромадження та розвиток виробництва. Державні підприємства при цьому замість жорсткої політики економії виробничих ресурсів і переходу на енерго- та ресурсозберігаючі технології підвищують ціни на свою продукцію, випускають застарілу продукцію, не враховують вимог ні внутрішнього, ні світового ринків. Падіння продуктивності праці за недостатнього зменшення виробничих витрат, особливо на енергоносії, дефіцитні ресурси, також призводить до повсюдного зростання собівартості продукції, а відтак - і зростання цін на неї.

Все це вимагає від держави ефективних дій за допомогою тих важелів та інструментів, які вона нині має в своєму розпорядженні. Найважливішим з них є державний бюджет. Проте останній тепер майже не використовується для усунення численних диспропорцій в економіці, встановлення оптимального співвідношення між нормами нагромадження та споживання для перехідного, а тим більше кризового періоду, щоб пожвавити інвестиційну й інноваційну діяльність, зробити реальні кроки в оновленні та модернізації основного капіталу.

Отже, перед державним менеджментом постає нелегке завдання, як домогтися зміни господарських стратегій підприємств, об'єднань і фірм, щоб вони виробляли не будь-яку продукцію і не будь-якою ціною, а лише конче потрібну споживачеві та конкурентоспроможну на світовому ринку. З цією метою треба розробити в усіх підприємствах, об'єднаннях і фірмах стратегічні плани у формі цільових ринково-виробничих програм, орієнтованих на застосування внутрішніх економічних механізмів та інструментів, що стимулюватимуть ресурсе- та природозбереження.

Саме цьому спияє створення спеціальних економічних зон.

1. Поняття і класифікація спеціальних (вільних) економічних зон.

Класичні моделі, що використовуються за рубежем, задовольняють потреби цих країн лише частково. Вони концептуально потребують коригування та підпорядкування діяльності "зон" рішенню не стільки зовнішньоекономічних, скільки загальногосподарських завдань цих країн.

Зберігаючи у доцільних межах експортну орієнтацію, "вільні економічні зони" для країн із перехідною економікою водночас покликані:

o працювати на внутрішній ринок країни, сприяючи насиченню його передовою технологією та високоякісними товарами;

o служити для країни центрами освоєння та поширення зарубіжного управлінського досвіду, полігоном для перевірки нових форм господарювання;

o функціонуючи в економіці країни не анклавно, а як її невід'ємна складова, передбачати сприятливий режим не тільки для іноземних інвесторів, але й для національних підприємств.

RSSСтраница 1 из 8 [Всего 8 записей]1 2 3 4 5 » ... Последняя »





При любом использовании материалов сайта обязательна гиперссылка на сайт «Репетитор».
Разработка и Дизайн компании Awelan
bigmir)net TOP 100 Rambler's Top100