Александр Македонський

Рефераты, курсовые, дипломные, контрольные (предпросмотр)

Тип: Реферат. Файл: Word (.doc) в архиве zip. Язык: Украинский. Категория: Всемирная история
Адрес этого реферата http://referat.repetitor.ua/?essayId=2455 или
Загрузить
В режиме предпросмотра не отображаются таблицы, графики и иллюстрации. Для получения полной версии нажмите кнопку «Загрузить». Рефераты, контрольные, дипломные, курсовые работы предоставляются в ознакомительных целях, не для плагиата.
Страница 1 из 3 [Всего 3 записей]1 2 3 »

ДИТИНСТВО ТА ЮНІСТЬ

Дельфійським оракулом у сиву давнину було передвіщено Македонії, що як тільки Боттіеє, закладаючи табір, побачить уві сні череду кіз, то відтоді на тому місці буде закладене велике місто. Перекази говорили, що тільки завдяки тому самому дельфійському оракулові й змогла виникнути древня столиця Македонії. Раніше вона називалася "Едесса", а люди її знали як місто "багате на воду". Для самих македонян воно було "козячим містом", і вони називали його коротко - Егі. Саме в цьому місті народився найвідоміший завойовник усіх часів - Александр Великий.

Щоб зрозуміти, як формувався характер майбутнього великого полководця, необхідно розглянути умови його життя, які, без сумніву, відіграли роль у його життєвому самовизначенні. Відповідно до спогадів сучасників Александра, у дитинстві він був дуже непосидющим хлопчиком. Його весь час тягло на простір. Він був волелюбний, чутливий і дуже легко збуджувався. Викладачі, які займалися з Александром, вважали його то відверто зухвалим, то сповненим щирого послуху. Це пояснювалося дуже просто. Александр не витримував, коли йому наказували, домагаючись цим його слухняності. На уроках .таких учителів він був особливо зухвалим і нахабним. А тим, хто ставився до нього з повагою й розумінням, хто цінував у ньому людину й намагався впливати на нього добром, з Александром було дуже легко. Хлопчик мав дуже чутливу натуру, схильну як до гніву, так і до щирої любові. Пристрасті іноді просто зводили його з розуму, хоча він усе-таки міг їх контролювати завдяки своїй залізній волі й гордому духові. Чимало своїх рис, зокрема непохитність, уміння опановувати себе, невблаганність, юний Александр, очевидно, успадкував від своєї матері.

Імовірно, про велич цього хлопчика в майбутньому можна було здогадатися, спостерігаючи за ним із дитинства. Він міг бути й невблаганним романтиком, і тверезим раціоналістом, і безнадійно закоханим, і жорстоким гвалтівником.

Минали роки, Александр дорослішав. Філіпп, його батько, почав відчувати, наскільки холодно до нього ставиться його син. У ньому не відчувалося звичайної синівської прихильності. Швидше за все, це пояснювалося напруженими стосунками між його батьками. Тим більше що Александр був дуже прив'язаний до матері. Він знав про невірність свого батька, знав, що мати, Олімпіада, ненавидить його, ревнує. Цю жорстокість і перейняв від матері Александр. До того ж він ще й заздрив своєму батькові, його успіхам. Йому дуже хотілося, щоб у майбутньому йому випала можливість помірятися з власним батьком славою й силами. Філіп, як міг, намагався знайти спільну мову зі своїм сином, але всі його спроби закінчувалися розчаруванням. Він прекрасно усвідомлював, що вплив матері на Александра набагато більший, ніж його власний. До того ж йому було відомо, що улюблені вчителі сина Лісімах і Леонід повністю підтримували Олімпіаду. Філіппові не подобалося таке ставлення, і він вирішив, що Александра .може "переробити" тільки справді велика людина. Тому Філіпп від^ правляє Арістотелю на острів Лесбос своє запрошення й незабаром одержує позитивну відповідь.

Арістотель зумів побачити в юному Александрі найбільшого проводиря еллінів і до того ж наймогутнішого володаря Європи. Тому філософ і погодився на пропозицію Філіп-па навчати його сина. Арістотель не прагнув стати радником при дворі, тому що його цікавив тільки юнак. У той час філософові було приблизно сорок років. Арістотель не хотів видатися Александру мудрецем з уже усталеним світоглядом. Його постійно кликала вперед спрага нового, незвіда" ного. Він просив Александра не вважати його всезнаючивд філософом, якому відомі відповіді на всі питання. Тому Арістотель і Александр так потоваришували й навіть полюбили один одного. Вони разом шукали нове, прагнули осягнути невідоме.

Минав час. Александр ріс, перетворюючись на дорослу людину. Настав такий момент, коли Філіп вирішив, що син став дорослим. Він вирішує довірити' йому управління державою. У 340 році до н. е. Александр, одержавши від батька царську печатку, стає на чолі держави. Філіпп у цей час здійснив похід на Перинф. Александру ж було всього 16 років. У той час повстали меди, що жили у верхів'ях Стримона. Александр вдало придушив повстання й заселив медами імперію, перейменувавши їхню столицю на Александрополь. Філіпп порадів за сина та почав давати йому й інші доручення. У 338 році до н. е. Александр уже входив до штабу Філіппа, а.в битві під Херонеєю, коли йому було всього вісімнадцять років, командував одним із флангів македонської .армії, на чолі гетайрів розбив стрій і в такий спосіб вирішив результат бою. Спадкоємець, імовірно, почувався щасливим, коли батько наг дав йому можливість діяти самостійно. Незабаром Александра почала гнітити роль спадкоємця такої діяльної й геніальнвї людини, якою був його батько; починають виникати розбіжності між батьком і сином.

У 337 році до н. е. Філіппа охоплює досі небувала пристрасть. Він закохується в дівчину з найбільш знатної македонської родини. Дівчину звали Клеопатра. Родичі цієї дівчини наполягають на тому, щоб спадкоємці мали повне право на успадкування престолу.

Весілля Філіппа й Клеопатри було дуже пишним. Алексан-дрові довелося бути присутнім і на весіллі, і на бенкеті. Він напився більше, ніж слід. Сорокашестирічний цар сяяв від радості поруч зі своєю шістнадцятирічною нареченою. Аттал, який був тісно пов'язаний з родом пармініона, звідкіля походила Клеопатра, приніс жертву богам та попросив їх подарувати цареві законних дітей. Стихійні сили пробудилися в Александрі, він схопив кубок, що потрапив під руку, і жбурнув його в кривдника. Той почав захищатися. Філіпп заступився за Аттала. Цар підняв меч на юнака, але, будучи п'яний, не втримався й упав. Тоді Александр сказав: "Ось людина, яка збиралася йти походом в Азію, а не в змозі навіть пройти від ложа до ложа".

ЦАРЮВАННЯ Й ВІЙСЬКОВІ ПОХОДИ

Александр покинув крашу, відвіз матір на її батьківщину, а сам вирішив податися в Іллірінію. Філіпп не хотів розривати стосунки з рідним сином і за допомогою ксєна Демарата знаходить Александра, умовляє його повернутися додому. Син погоджується, але так і не знаходить спільної мови зі своїм батьком.

Однак літо 336 року до н. е. зненацька принесло синові порятунок від батька. У місті Егі проходило урочисте весілля сестри Александра з епірським царем. Після урочистої процесії всі повинні були податися до театру. Цар йшов разом зі своїми придворними, із сином через юрбу, і тут його вразив меч убивці. Убивцю відразу спіймали й стратили. Разом із його смертю вмерла надія на об'єднання грецьких і македонських царств.

Александру задуми батька здавалися занадто вузькими, адже він мріяв об'єднати всі країни й народи. Нещастя не завадило Александру рішуче взяти у свої руки владу. Треба було негайно діяти. Це розумів і наймогутніший з наближених Фі-ліппа - Антипатр. Він відчував зв'язок, що поєднував Арісто-теля з Александром. Рішення було прийняте: Антипатр виступив перед громадою з промовою на користь Александра. З відданими йому воїнами Александр повернувся в місто та зайняв його. Він скористався збудженням, що панувало в народі й армії, захопив і знищив усіх, хто здавався небезпечним для трону, незалежно від того, наскільки вони були причетні до замаху на Філіппа. Із цього дня царем став двадцятип'ятилітній юнак, хоча його не прийняли чимало підданих.

У тих народів, які були переможені .Філіппом, виникла чимала спокуса скинути панування македонян. На Балканах серйозних заворушень не виникало, але зовсім інакше склалося в Греції. В Афінах панував святковий настрій, Фіви й Амб-ракія виступили проти македонських гарнізонів. Більшість великих грецьких полісів відмовилися визнати Александра. Молодий цар зрозумів, що головне зараз - запобігти створенню проти нього єдиного грецького оборонного союзу. Він несподівано пробився зі своїм військом важкодоступними стежками у Фессалію, навіть не використовуючи зброї. Після цього він був вибраний довічним стратегом. Перейшовши гори, він став табором перед Фівами й відіслав ультиматум Афінам. Налякані грецькі міста намагалися перевершити одне одного, висловлюючи вірнопідданські почуття й запевняючи царя у своїй лояльності. Александр був визнаний вождем еллінів. Цей похід демонструє типову рису військового мистецтва Александра - подвійну раптовість.

RSSСтраница 1 из 3 [Всего 3 записей]1 2 3 »



Найти репетитора

Найти репетитора

При любом использовании материалов сайта обязательна гиперссылка на сайт «Репетитор».
Разработка и Дизайн компании Awelan
bigmir)net TOP 100 Rambler's Top100