Генезис мислення і мови в дошкільному дитинстві

Рефераты, курсовые, дипломные, контрольные (предпросмотр)

Тип: Реферат. Файл: Word (.doc) в архиве zip. Язык: Украинский. Категория: Психология
Адрес этого реферата http://referat.repetitor.ua/?essayId=522 или
Загрузить
В режиме предпросмотра не отображаются таблицы, графики и иллюстрации. Для получения полной версии нажмите кнопку «Загрузить». Рефераты, контрольные, дипломные, курсовые работы предоставляются в ознакомительных целях, не для плагиата.
Страница 1 из 3 [Всего 3 записей]1 2 3 »

Дослідження свідчать, що дефіцит емоційного спілкування з дорослим у цей період життя вкрай негативно позначається на подальшому розвитку дитини.

Після Другої світової війни у психології з'явилося поняття "госпіталізм", за допомогою якого описували психічний розвиток дітей, що втратили батьків і, внаслідок цього, утримувалися в лікарнях або дитячих будинках. Р. Спітц, приміром, звертає увагу на численні симптоми порушення ;. поведінки таких дітей та затримку їх психічного й фізичного розвитку. Крім того, незважаючи на чудовий догляд, харчування, гігієнічні умови, відсоток смертності немовлят у цих установах був дуже високим.

Численні дослідження доводять, що умови госпіталізму передусім негативно впливають на розвиток мовлення дитини, формування її пізнавальних функцій, емоційний розвиток. Наприклад, А. Джерсілд зазначає, що здатність дитини любити оточуючих тісно пов'язана з тим, скільки любові (й у якій формі) вона сама отримала.

Ганна Фрейд, вивчаючи розвиток дітей, які осиротіли під час війни і виховувалися у дитячих будинках, дійшла висновку, що у підлітковому віці вони були не здатні вступати у вибіркові стосунки з дорослими та однолітками, зате більшість намагалася встановити тісні взаємини "дитина-мати" з будь-ким із дорослих.

Спостерігаючи за розвитком дітей у сучасних закритих дитячих установах, педіатр Е. Піклер знайшла нові симптоми госпіталізму. Вона пише, що на перший погляд ці діти справляють гарне враження. Вони слухняні, зазвичай зайняті грою, по вулиці йдуть парами, не розбігаються, не затримуються, не набридають своїми вимогами дорослим, їх можна легко роздягнути чи одягнути. Однак у таких дітей цілком відсутня вольова поведінка, власна ініціатива.

Дослідження М. І. Лісіної, що фундуються на ідеях Л.С. Виготського, довели, що причина цього явища криється не в біологічній прихильності дитини до матері, а в організації спілкування, у формуванні специфічно людських потреб, керуванні орієнтувальною діяльністю дитини. Тобто, важливе значення має присутність не матері як біологічного фактора, а дорослого як конкретного носія людської культури й способів її освоєння.

На основі цих теоретичних концепцій вдалося зробити важливі кроки, у педагогічній практиці, спрямовані на виведення дітей зі стану госпіталізму. Наприклад, дослідження М. Ю. Кістяковської довели, що діти, які перебували під час війни в умовах дефіциту спілкування і тому серйозно відставали не тільки у психічному, але й у фізичному розвитку, наздоганяли своїх ровесників після того, як вдавалося сформувати у них емоційно позитивне ставлення до дорослого, забезпечивши тим самим можливості для повноцінного психічного розвитку.

Як результат, швидко розвиваються ті форми активності й функції, які покликані забезпечувати задоволення природних розвитку соціальних (передусім у спілкуванні з дорослими, у нових враженнях) потреб дитини. Інтенсивно формується нервова система. Під час утворення тимчасових зв'язків у корі великих півкуль головного мозку відбуваються процеси аналізу й синтезу зовнішніх сигналів.

Упродовж першого року життя дитина поступово навчається тримати голівку, сідати, повзати, вставати й робити перші кроки. Уже на третьому-четвертому місяці вона демонструє хапальні рухи, прагне дотягнутись до яскравих предметів, взяти їх у руки. Спочатку ці дії погано скоординовані, та згодом починають співвідноситись із розташуванням, розмірами та формою різних предметів.

Така активність дитини призводить не лише до формування необхідних рухових навичок, але й забезпечує інтеріоризацію орієнтувальних дій у зорове сприймання.

Водночас із формуванням хапальних рухів у дитини розвивається спроможність здійснювати й інші прості маніпуляції з предметами (кидати, трясти, стукати тощо), що послуговує основою для ознайомлення з різноманітними властивостями речей та розвитку процесів сприймання.

Змінюється характер психічної активності, поступово виникає тенденція до довільності діяльності та наслідування дій дорослих, що свідчить про інтенсивний розвиток інтелекту.

Постійно взаємодіючи з дорослим, дитина починає реагувати на його мовлення, розуміти слова. Водночас зростає ініціатива дитини у спілкуванні з дорослим. Агукання (мимовільна неусвідомлена гра звуками "а-а-а", "е-е-е" тощо) після шести-семи місяців змінюється лепетанням, тобто багаторазовим повторенням складів типу "ба-ба-ба", "ма-ма-ма", а після дев'ятого місяця дитина вже починає відповідати дорослому звуками, почутими від нього.

Розуміння дитиною мовлення потребує співвіднесення слів із певними об'єктами чи діями. Після шести місяців дитина виділяє окремі слова як назви предметів та дій, реагуючи на них звичними діями. Насамперед це стосується слів, що позначають дії, виконувані дитиною з дорослим ("дайручки", "спатоньки", "відкрий ротик").

Засвоєння назв предметів вимагає спеціальних дій (наприклад, розглядання останніх разом з дорослим) за умови емоційної зацікавленості дитини (Г. Розенгарт-Пупко та ін.).

Уже наприкінці першого року життя слово дорослого починає виконувати функції регулювання поведінки дитини.

Криза першого року пов'язана з освоєнням мовлення. Якщо Криза спочатку життєдіяльність немовляти регулювала біологічна першого року система, детермінована бюритмами, то поступово вона вступає у суперечність із вербальними ситуаціями, які створюються дорослими. Як наслідок, у віці близько року дитина залишається без надійних орієнтирів у навколишньому світі: біологічні детермінанти вже істотно деформовані, а мовні ще не настільки сформувалися, щоб дитина з їх допомогою могла вільно керувати своєю поведінкою.

Спостерігається загальний регрес життєдіяльності дитини, ніби зворотний розвиток. Емоційно він виявляється в афективних реакціях. Часто має місце порушення всіх біоритмів, зокрема, сну; порушення задоволення життєвих потреб (наприклад, почуття голоду); емоційні аномалії (похмурість, плаксивість, надмірна вразливість).

Кризу першого року не вважають гострою. Встановлення нових стосунків з дитиною, надання їй певної самостійності у дозволених межах, терпіння і витримка дорослих пом'якшують характер кризи.

Основними новоутвореннями цього періоду розвитку є формування структури мовної (наприкінці першого року дитина вимовляє перші слова) та предметної (дитина освоює довільні дії з предметами оточуючого світу) дій.

Мову однорічної дитини Л.С. Виготський назвав автономною. Вона служить перехідним містком між пасивною й активною мовою. За формою вона є спілкуванням, за змістом-емоційно-безпосереднім зв'язком із дорослими та ситуацією.

Особливості автономної мови: не співпадає з мовою дорослих артикуляційне й фонетичне, а також за значенням (багатозначність дитячих вокалізацій); може застосовуватися для спілкування лише з утаємниченими у "шифр" дитячої мови та в конкретних ситуаціях; своєрідний зв'язок між словами, внаслідок чого мова нагадує ряд вигуків, вимовлених у стані афекту.

Поява й зникнення автономної мови знаменує початок і кінець кризи першого року.

Інтенсивний фізичний ріст дитини на етапі раннього дитинства (від одного до трьох років) продовжується, хоча його розвиток і темп дещо сповільнюється. Окрім цього, має місце анатомічне формування і функціональний розвиток тканин та органів. Швидко збільшується вага. Змінюється співвідношення між величиною голови, тулуба та кінцівок. Уже до двох років у дитини прорізуються молочні зуби. Розвиваються органи дихання та кровообігу тощо.

Підвищується працездатність нервової системи, збільшується загальна вага мозку, зростає регулююча роль кори великих півкуль та її контроль над підкірковими центрами.

Соціальна ситуація розвитку в період раннього дитинства : багато в чому аналогічна ситуації на попередньому етапі. Дитина ще не спроможна самостійно задовольняти свої життєві потреби, а отже, спілкування з дорослим є необхідною умовою забезпечення її життєдіяльності. Однак є і відмінності.

Розвиток психіки у ранній період залежить від ряду факторів. Суттєву роль тут відіграє оволодіння дитиною прямоходінням, що робить її спілкування з оточуючим світом самостійнішим, розширює коло речей, які стають об'єктами пізнання, розвиває здатність орієнтуватись у просторі та маніпулювати різноманітними предметами.

RSSСтраница 1 из 3 [Всего 3 записей]1 2 3 »





При любом использовании материалов сайта обязательна гиперссылка на сайт «Репетитор».
Разработка и Дизайн компании Awelan
bigmir)net TOP 100 Rambler's Top100