Деякі реальні та уявні дискусійні проблеми історії економічної думки

Рефераты, курсовые, дипломные, контрольные (предпросмотр)

Тип: Исследование. Файл: Word (.doc) в архиве zip. Язык: Украинский. Категория: Экономическая теория
Адрес этого реферата http://referat.repetitor.ua/?essayId=207 или
Загрузить
В режиме предпросмотра не отображаются таблицы, графики и иллюстрации. Для получения полной версии нажмите кнопку «Загрузить». Рефераты, контрольные, дипломные, курсовые работы предоставляются в ознакомительных целях, не для плагиата.
Страница 1 из 4 [Всего 4 записей]1 2 3 4 »

В останнє десятиріччя в постсоціалістичних країнах відбувається критичне подолання марксової моделі розвитку економічної науки і пов'язаних з нею концепцій, опановуються здобутки немарксистської економічної думки Заходу, творчо осмислюються процеси системної трансформації економіки. З одного боку, накопичилося чимало реальних дискусійних проблем історії економічної думки, які необхідно творчо вирішувати спільними зусиллями науковців, з іншого - досі не подолані рецидиви старих хибних підходів з ортодоксальних марксистських позицій (у структурі підручників, термінології, викладенні змісту теорій тощо).

Наприклад, Ж. Б. Сей (1767-1832) та Т. Р. Мальтус (1766-1834) представлені як засновники вульгарної (ненаукової) буржуазної політекономії, а Дж. С. Мілль (1806-1873) - її відомим представником [1]. Поширюється твердження, ніби етап розвитку буржуазної політичної економії в 30-50-ті роки ХІХ ст. характеризувався відкритим розривом з класичною школою та апологетикою капіталістичного ладу. На цей період припадає розвиток економічних ідей Н. У. Сеніора (1790-1864) в Англії, Ф. Бастіа (1801-1850) у Франції, Г. Ч. Кері (1793-1879) у США та історичної школи в Німеччині (2(. Навіть ті автори, які вже подолали стереотипи помилкових ортодоксальних підходів, іноді неточно трактують окремі і давно вирішені проблеми історії економічної думки, що перетворює їх на псевдодискусійні, повертаючи до з'ясування завершених суперечок. На жаль, такі трактування вже увійшли в новітні вітчизняні підручники з історії економічних вчень, створюючи реальну небезпеку засмічування знань студентів і формування в них неправильних уявлень з окремих принципових питань розвитку економічної теорії та її історії. Отже, зосередження уваги наукового товариства на роз'ясненні нових полемічних питань та їх творче вирішення є дуже актуальним.

У статті зроблено спробу критично проаналізувати деякі реальні та уявні дискусійні проблеми історії економічної думки, запропонувати шляхи їх розв'язання. Для цього зроблено огляд історико-економічної літератури не лише останніх років, а й ХІХ ст., розглянуто позиції відомих вітчизняних вчених-економістів щодо означених проблем.

Класична політична економія: неоднозначність підходів

Звичайно, за будь-якої парадигми існує небезпека безпідставного уклинення суб'єктивістських поглядів маловідомого вченого-економіста, особливо сучасного, в історію економічної думки. Втім, їх досить легко виявити. Складнішим є питання класифікації економістів за напрямами (школами, течіями) думки, зважаючи, по-перше, на недостатність розробки самої проблеми виділення напрямів, по-друге, на необхідність обгрунтування критеріїв для визначення тих чи тих конкретних напрямів, по-третє, на невизначеність хронологічних меж, загальних ознак і особливостей відповідних етапів еволюції цих напрямів. Зокрема (хоч це здається на перший погляд парадоксальним), дискусійним продовжує бути питання про хронологічні межі існування та коло представників класичної політичної економії, а також про зміст їх теорій.

У межах своєї моделі розвитку економічної науки К. Маркс першим вжив поняття "класична політична економія" (перша половина ХІХ ст.), відтінивши тим самим її науковість, фундаментальність, глибину впливу на подальший розвиток економічної теорії. Під класичною політичною економією він розумів усю політичну економію, яка досліджувала внутрішні залежності буржуазних відносин виробництва. Себе ж К. Маркс називав продовжувачем розвитку її кращих рис.

Визначаючи провідних представників класичної школи, К. Маркс вважав, що вона "починається в Англії з Уільяма Петті, а у Франції з Буагільбера і завершується в Англії Рікардо, а у Франції Сісмонді" (3(. Згодом до представників класичної політекономії перехідної епохи (від класики до неокласики) із суттєвими застереженнями було віднесено англійських економістів Р. Джонса (1790-1855), Дж. Рамсея (1800-1871), Дж. Ст. Мілля (1806-1873). "Щоб усунути непорозуміння, -- писав К. Маркс, - зауважу, що такі люди, як Дж. Ст. Мілль і йому подібні, заслуговують, звичайно, на всілякий осуд за суперечності їх старомодних догм з їх сучасними тенденціями, але було б найбільш несправедливо змішувати їх в одну купу з вульгарними економістами-апологетами" (4(. Отже, формально період класичної економічної теорії нібито охоплює приблизно другу половину ХVІІ ст. - середину ХІХ ст.

Однак щодо цього варто зробити два суттєвих застереження. По-перше, віднесення Р. Джонса, Дж. Рамсея та Дж. Ст. Мілля до представників класики не спричинило перегляду К. Марксом власного висновку про "смертну годину" класичної політекономії в 30-ті роки ХІХ ст. (5(. По-друге, тезу К. Маркса про завершення класики в Англії Д. Рікардо, а у Франції С. Сісмонді не слід сприймати як момент одночасного виникнення так званої вульгарної політичної економії в цих країнах. За Марксом, як особливий вид політекономії вона виникає вже після А. Сміта, тобто з кінця 70-х років ХVІІІ ст., і, таким чином, тривалий час існує поряд з класичною.

Дж. М. Кейнс (1883-1946) та його численні прихильники наповнили поняття "класична економічна теорія" іншим змістом та іншими хронологічними межами. "Я звик, можливо, на порушення загальноприйнятого етикету, - писав Кейнс, - включати до складу "класичної школи" послідовників Рікардо, тобто тих, хто сприйняв і розвинув далі рікардіанське економічне вчення, включаючи, наприклад, Дж. Ст. Мілля, Маршалла, Еджуорта і проф. Пігу... Їм класична теорія завдячує своїм найбільш зрілим втіленням" (6(. Отже, по суті, класична економічна наука - це вся "докейнсіанська наука", представники якої стали жертвами так званого закону Сея ("продукти обмінюються на продукти" або, за термінологією Кейнса, "пропозиція породжує власний попит").

Дж. М. Кейнс та його прибічники не розрізняють класичної та неокласичної економічних теорій. Підставою для цього є докорінні спільні риси двох напрямів: положення про саморегулювання ринкової економіки, повне і раціональне використання ресурсів, обмежене втручання держави в економічне життя, неможливість економічних криз надвиробництва тощо. Абсолютизація цих рис призводить до ігнорування ряду відмінностей щодо предмета та методів дослідження, теорій вартості, ціноутворення, розподілу доходів та ін. З позицій ортодоксального марксизму докорінна вада кейнсіанської класифікації полягає в змішуванні наукової (класичної) і ненаукової, вульгарної (неокласичної) економічних теорій та двох фаз (етапів) у розвитку капіталістичного способу виробництва - домонополістичного (вільної конкуренції) і монополістичного капіталізму (імперіалізму). Погляди Дж. М. Кейнса та його прибічників на поняття класичної політекономії піддані критиці відомими західними вченими-немарксистами. Один із основоположників німецького неолібералізму В. Ойкен (1891-1950) вважав, що лише за формального підходу можна не помітити дуже істотної відмінності класичної теоретичної системи від сучасної (неокласичної). На його думку, досить назвати лише два пункти: по-перше, сучасні теоретики намагаються зрозуміти весь господарський процес, виходячи з людських потреб, тоді як у класиків цього немає; по-друге, і класична, і сучасна теорія зовсім по-різному пояснюють і тлумачать явище витрат. На цій підставі В. Ойкен робить висновок: "Отже, теоретична картина економічного процесу в сучасній теорії цілком інша, ніж у часи класиків, - це факт, який не підлягає замовчуванню" (7(. Фактично проміжним між двома крайніми (К. Маркса і Дж. М. Кейнса) є розуміння складу представників і хронологічних меж класичної політичної економії, запропоноване відомим істориком економічних вчень Й. А. Шумпетером (воно стало типовим для сучасних західних підручників з історії економічної думки). За Шумпетером, класична економічна теорія охоплює представників від А. Сміта до Дж. С. Мілля та Дж. Кейнса (друга половина ХVІІІ - 60-ті роки ХІХ ст.). За суто формальною, на перший погляд, класифікацією приховується різне розуміння вченими критеріїв і змісту класичної політичної економії, її основоположних концепцій, історичної долі.

RSSСтраница 1 из 4 [Всего 4 записей]1 2 3 4 »





При любом использовании материалов сайта обязательна гиперссылка на сайт «Репетитор».
Разработка и Дизайн компании Awelan
bigmir)net TOP 100 Rambler's Top100