Диференціальна психологія

Рефераты, курсовые, дипломные, контрольные (предпросмотр)

Тип: Реферат. Файл: Word (.doc) в архиве zip. Язык: Украинский. Категория: Психология
Адрес этого реферата http://referat.repetitor.ua/?essayId=496 или
Загрузить
В режиме предпросмотра не отображаются таблицы, графики и иллюстрации. Для получения полной версии нажмите кнопку «Загрузить». Рефераты, контрольные, дипломные, курсовые работы предоставляются в ознакомительных целях, не для плагиата.
Страница 1 из 5 [Всего 5 записей]1 2 3 4 5 »

Психологія переходить від загальних закономірностей до індивідуальних розходжень

Досвідчене дослідження психічних явищ орієнтувалося спочатку на поняття і методи наук про фізичний світ. Тому головним вектором експериментального пошуку були загальні закономірності щиросердечних процесів. Тим часом з найдавніших часів соціальна практика змушувала людський розум виділяти в психологічному вигляді ближніх насамперед ті ознаки, що відрізняють одного індивіда від іншого. Перехід від емпіричного рішення цього життєво важливого питання до його розробки за допомогою експериментальних і математичних методів привів до утворення спеціальної галузі знання - диференціальної психології.

Її предмет - індивідуальні розходження між чи людьми групами людей, об'єднаних по якій-небудь ознаці.

Проблема, про яку мова йде, здавна привертала увагу філософів, моралістів, художників, лікарів, педагогів. У Древній Греції улюблений учень Аристотеля "батько ботаніки" Теофраст накидав живі і влучні описи різних типів людей у трактаті "Етичні характери", користувалися великим успіхом протягом багатьох століть. Тонкі спостереження містилися у висловленнях мислителів XVI- XVIII ст., особливо Монтеня ("Досвіди", 1580), Лабрюйера ("Характери Теофраста", 1688), Ларошфуко ("Сентенції і максими про мораль", 1665) і ін. Віднести їхнього добутку до історії наукової психології можна лише з великою часткою умовності.

Спроби перейти від життєвої мудрості до наукового знання, що містилися в навчаннях про темпераменти і про здібності (порівн. Хуан Уарте), зіграли свою прогресивну роль. Але тільки з впровадженням у психологію експерименту і появою завдяки цьому нових критеріїв науковості її представлень створюються передумови для зародження відповідних цим критеріям знань про індивідуальні розходження між людьми. Підкреслимо, що диференційно-психологічне вивчення людини зовсім не було простим логічним розвитком експериментально-психологічного. Воно складалося під тиском запитів практики, спочатку медичної і педагогічний, а потім і індустріальної. У системі самого Вундта навчання про індивідуальну психологію було відсутнє, оскільки передбачалося, що всяка експериментальна психологія і є індивідуальна (на відміну від "психології народів", що експериментальним методом користатися не може). Але вже в перших учнів Вундта - Крепелина, Кэттела й інших зароджується установка на переорієнтацію експерименту, на його додаток до індивідуальних особливостей людей.

Э. Крепелин (1856-1926) переніс експериментально-психологічні методи в психіатричну клініку. Якийсь час він працював у Росії, де створив у Дерптском університеті при психіатричній клініці лабораторію типу вундтовської. Надалі нею керував російський психіатр і психолог В. Ф. Чиж (1855-1936).

Клініка і спонукала Крепелина змінити спрямованість експерименту, підкорити його задачі з'ясування індивідуальних ознак і способів їхнього сполучення в цілісні картини щиросердечного життя, що відрізняють однієї людини від іншого. Цю задачу він висунув у статті "Психологічний досвід у психіатрії".

У ті ж роки з'являється інша стаття про індивідуальну психологію, авторами якої були французькі вчені Провині й Анри.

Альфред Провині (1857-1911), по утворенню лікар, у співробітництві з неврологом Шарко провів експериментальне дослідження облич, що володіють здатністю запам'ятовувати великі числа. Розходження між ними були витлумачені як підтвердження запропонованого Шарко поділу типів пам'яті на зоровий, слуховий і руховий, до якого він прийшов, спираючи на клінічний матеріал, а також на вже сформоване тоді навчання про локалізацію сенсорних функцій у різних ділянках мозку.

У 1897 р. у "Огляді психіатрії", який виходив під редакцією Бехтерева була опублікована стаття молодого лікаря Лазурского "Сучасний стан індивідуальної психології". У ній розглядалися перші досягнення індивідуальної психології, метою якої вважалося дослідження того, "як видозмінюються щиросердечні властивості в різних людей і які типи створюють вони у своїх сполученнях" (9, стор. 351).

У 1900 р. вийшла робота В. Штерна "Про психологію індивідуальних розходжень (ідеї про диференціальну психологію)". Термін "диференціальна психологія" придбав з тих пір права громадянства. Штерн, однак, строго обмежував її предмет аналізом окремих сторін особистості, відхиляючи як типологічний підхід, так і вивчення особистості в цілому.

У роботах Крепелина, Провині, Анри, Шарко, Лазурского, Штерна зароджувалася нова дисципліна, відмінна і від експериментальної психології, і від культурно-історичної. У ній експериментальний метод застосовувався до об'єкта, що не цікавив вундтовську школу. Паралельно з новим напрямком в експериментальному вивченні психіки складалися нові (відмінні від фехнеровских) прийоми додатка математичних методів до психології індивіда.

Заслуга їхньої розробки належить Гальтону.

Упровадження Гальтоном варіаційної статистики в психологію

Невичерпно винахідливий розум Гальтона породив безліч новаторських ідей у різних областях - від метеорології до антропології. У психології його головна заслуга - створення техніки вивчення індивідуальних розходжень, і насамперед упровадження статистичного методу. Його мислення формувалося в загальному руслі експериментально-психологічних напрямків, що складалися тоді. Вивчаючи пороги чутливості, ВР, асоціації й інше, він уніс ряд удосконалень і нових прийомів, серед яких можна відзначити винахід спеціального свистка для визначення верхнього порога слухових відчуттів (гальтонов свисток), винахід пристосування для оцінки м'язового почуття й ін.

В усіх досвідах Гальтона цікавив зовсім незвичайний у той час аспект - генетична (спадкоємна) основа індивідуальних розходжень між випробуваними. Саме під тиском цього інтересу народжувалися винайдені їм експериментальні моделі і плани. Він запропонував, зокрема, так називаний метод близнюків з метою з'ясувати співвідношення між спадковістю і зовнішніми впливами. Для вивчення уяви Гальтон придумав спеціальний запитальник. Випробуваному давалося завдання представити визначений об'єкт, а потім відповісти на питання про особливості виниклих у нього представлень, зіставити ці представлення зі сприйняттями у відношенні яскравості, визначеності. І тут Гальтона цікавила насамперед спадкоємна обумовленість виявлених розходжень: яке, наприклад, подібність образів у братів і сестер?

На індивідуальні розходження наштовхувалися багато експериментаторів (у роботах по психофізиці, ВР і ін.). Вони розглядали їх, однак, як варіанти загального закону, що повинні бути нівельовані, щоб одержати його в "чистому виді" (як, наприклад, формула Фехнера). Гальтон же шукав спосіб, що дозволяє математично описати закономірність, який підлеглі самі індивідуальні варіації. Як методичне знаряддя він використовував статистику.

Ще в молодості Гальтон вивчив роботи одного з творців сучасної статистики - бельгійця Адольфа Кетле (1796-1874). У своїй книзі "Соціальна фізика" (1835), що зробила глибоке враження на розуми сучасників і визвавши гострі суперечки, Кетле, спираючи на теорію імовірностей, показав, що її формули дозволяють знайти підпорядкованість поводження людей деяким закономірностям. Аналізуючи статистичний матеріал, він одержав постійні величини, що дають кількісну характеристику таких людських актів, як вступ у шлюб, самогубство й ін. Ці акти вважалися довільними. Тепер же з'ясовувалася відома регулярність їхнього здійснення. Супротивники концепції вільної волі сприйняли "соціальну фізику" Кетле як свідчення правоти своїх поглядів. Сам Кетле виходив в інтерпретації отриманих результатів з ідеї "середньої людини" (1'homme moyen), типово буржуазної по своїй класовій суті. Він припускав існування споконвічної людської природи як свого роду ідеалу, від якого люди відхиляються відповідно нормальної кривої ймовірне їй. Саме тому середня величина є найбільш часта. За законом Гаусса - "Лапласа божественна мудрість усі врівноважує як у фізичному світі, так і в морально-інтелектуальному.

Хоча концепція Кетле була нерозривно зв'язана з властивим буржуазному світогляду метафізичним підходом до суспільних явищ, він вносила ряд нових моментів. Якщо середнє число є постійним, то за ним повинна стояти реальність, порівнянна з фізичної (порівн. метеорологія), завдяки чому стає можливим пророкувати явища на основі статистичних законів.

RSSСтраница 1 из 5 [Всего 5 записей]1 2 3 4 5 »





При любом использовании материалов сайта обязательна гиперссылка на сайт «Репетитор».
Разработка и Дизайн компании Awelan
bigmir)net TOP 100 Rambler's Top100