Економіка країн Південної Азії

Рефераты, курсовые, дипломные, контрольные (предпросмотр)

Тип: Реферат. Файл: Word (.doc) в архиве zip. Язык: Украинский. Категория: Экономика, География
Адрес этого реферата http://referat.repetitor.ua/?essayId=274 или
Загрузить
В режиме предпросмотра не отображаются таблицы, графики и иллюстрации. Для получения полной версии нажмите кнопку «Загрузить». Рефераты, контрольные, дипломные, курсовые работы предоставляются в ознакомительных целях, не для плагиата.
Страница 1 из 5 [Всего 5 записей]1 2 3 4 5 »

РЕСУРСНО-ВІДНОВНИЙ ПОТЕНЦІАЛ

До Південної Азії належать сім країн, що розвиваються: Бангладеш, Бутан, Індія, Мальдівська республіка, Непал, Пакистан, Шрі-Ланка. Статистика міжнародних організацій ООН часто вилучає з цього числа Пакистан та Мальдиви або публікує спільні дані про країни Південної та Південно-Східної Азії, що перешкоджає їх використанню і порівнянню. Країни субрайону нараховують у своєму постколоніальному становленні лише кілька десятків років.

Цим державам властиві й загальні закономірності країн, що розвиваються, і свої особливості. Але суперечності їх виявлення у даному регіоні, можливо, не мають аналогів в усьому світі. Безпрецедентні за масштабами бідність, нерозвиненість, залежність і при цьому величезні потенційні відтворювані ресурси. Тому Південну Азію нерідко іменують "периферією світу, що розвивається". Початкові системоутворюючі ознаки соціально-економічного ладу країн регіону характеризуються його історико- та ресурсно-виробничим (відновним) потенціалом.

Щодо країн субконтиненту можна говорити про специфічну дуалістичну модель їхнього господарського розвитку - вона об'єднує і цивілізаційні, і формаційні ознаки. Причому на відміну від останніх цивілізаційний розвиток суспільства тут пов'язується не стільки з матеріально-речовим, скільки з ідеальними, духовними аспектами буття. Глибоко вкорінені традиційні соціокультурні цінності віддають примат "антиекономічному" архаїчному (державному) або так званому "азіатському способові виробництва". Стійкість цієї моделі істотною, якщо не визначальною мірою зумовлює інертність до модернізації народногосподарських структур цих держав.

Глибокими коренями в економічну історію субконтиненту входить і його аграрно-сировинна монокультурна спеціалізація у МПП. Індія та Шрі-Ланка - це найкрупніші на планеті виробники та експортери чаю і спецій, на Бангладеш припадає до 80% світового продажу джгуту і джгутових виробів, одну з найважливіших статей експорту Пакистану складає бавовна та вироби з неї. В результаті різко обмежується можливість прогресивної переструктуризації економіки, відтворюється хвороблива залежність від внутрішніх та зовнішніх кон'юнктурних факторів.

Продуктивні сили, виразно диференційовані по країнах регіону, утворюють різноманітні сполучення своїх типів: патріархально-доіндустріальні, індустріальні та сучасні, пов'язані з НТР.

Перші два типи повністю домінують у Бангладеш, Бутані, Мальдивах і Непалі - країнах, які належать, згідно з міжнародною класифікацією, до найменш розвинутих країн (НРК). Щодо Пакистану та Шрі-Ланки, то їх зараховують до серединної групи країн, що розвиваються, - сучасні продуктивні сили мають осередковий характер (у галузях ВПК, легкій та харчовій промисловості). Найбільш повно усі типи продуктивних сил представлені в Індії, яка належить до групи нових індустріальних країн (НІК).

Таку різноманітність продуктивних сил у країнах доповнює строката мозаїка соціально-економічних укладів. У цій багатоукладності перемежовуються натуральне господарство, феодальне землеволодіння, дрібний кустарний промисел, приватнотоварне виробництво з представленими у різних стадіях формування та розвитку державно- і націо-нально-капіталістичним укладами, а також іноземним підприємництвом.

Хід прогресивних змін у суспільному розвитку країн регіону визначається в його істотних рисах та динаміці надбудовними пануючими структурами. Для більшості з них традиційними є консерватизм, господарська інертність, відстороненість від потреб народу, синдром "удільності князівств". Такі структури, за свідченням преси, багаті на представників "тіньової економіки", яка набула катастрофічних масштабів. Політико-господарчі структури (за загальним уявленням) стають дедалі відчутнішим гальмом на шляху загальнонаціональних реформ.

Специфічний і ресурсно-відновний потенціал країн субконтиненту: трудовий, агросировинний, фінансовий, а також привнесений НТР технологічний.

Найбільш представницьку і водночас глибоко суперечливу характеристику народногосподарського потенціалу країн регіону складають трудові ресурси. Населення Південної Азії нараховує близько 1,2 млрд чоловік (це кожний п'ятий житель Землі).

Індія - найбільша країна субконтиненту, в якій проживають 860 млн чоловік, переміститься, як очікується, вже у найближчому десятилітті на перше місце, випередивши Китай.

Перенаселеність, супроводжувана високою народжуваністю, загострюється нерегульованістю демографічних процесів. У даному контексті цей осьовий і перспективний фактор перетворюється на проблемоутворюючий фактор для країн Південної Азії. Показовою є Індія: країна - лідер регіону, входить у першу десятку промислово розвинутих держав у світі. Проте обсяг ВНП на душу населення не перевищує 300 дол., а 40% населення країни живе нижче рівня бідності. Переважна частина його задовольняється лиш елементарними життєвими потребами. Так, постійний попит на промислові товари, а також на житло й послуги пред'являють 100- 150 млн чоловік, що гостро обмежує розміри внутрішнього ринку і можливості розвитку сучасних галузей економіки. Але навіть із врахуванням вельми обмежених стандартів споживання у країні проблема голоду далека від вирішення. Незважаючи на досягнення "зеленої революції", яка триває тут уже 25 років, середньодушове споживання продуктів харчування має тенденцію до зменшення. Так, калорійність харчування, мінімальний рівень якого для регіону - 2208 калорій, 1960 р. складала в середньому 95%, а на початку 90-х років - уже 88%.

Серед нагальних проблем розвитку регіону головна - бідність. Частка країн регіону у світових економічних показниках гостро контрастує з відповідними показниками по населенню. За роки незалежності вдалося підняти поріг бідності майже вдвічі (при дуже низькому базовому рівні), Але такі вихідні показники, як виробництво валового національного продукту й національного доходу на душу населення, у країнах Південної Азії залишаються найнижчими у світі.

Недостатня динаміка господарсько-промислового розвитку, аграрна перенаселеність, надмірний приріст контингенту економічно активного населення загострює другу проблему - безробіття. Тільки в Індії кількість офіційно безробітних перевищує 50 млн чоловік.

Труднощі продуктивного застосування трудових ресурсів збільшує проблема неписьменності, кваліфікованих кадрів, частка неграмотних повсюдно перевищує половину населення (за винятком Шрі-Ланки, де цей показник дорівнює 15%). Дуже вузький доступ до освіти (у Пакистані, Бутані, Мальдивах досі ще немає законів про обов'язкову освіту). Водночас ефективність однієї з провідних у світі систем вищої освіти в Індії гостро знижується переважно гуманітарною орієнтацією.

Таким чином, із врахуванням щойно викладеного та інших факторів, в тому числі нестачі продуктів харчування деяких життєво важливих ресурсів, наприклад води, територіальних та етнічних конфліктів, відтворення відповідних сучасних вимог до трудових ресурсів вкрай напружене, здатне призвести до соціальних колізій та посилити еміграційні тенденції.

Агромінеральні ресурси регіону характеризуються наявністю чималих, придатних до обробітку земельних площ та запасів корисних копалин. Але в найкрупніших аграрних країнах - Індії та Бангладеш - більшість сільськогосподарських площ уже введена в дію, резервні території невеликі. Інтенсифікація в цьому секторі економіки очікується, головним чином, з новою хвилею "зеленої революції".

Величезні резерви має розробка в регіоні мінеральних ресурсів. Тут є унікальні за світовими вимірами поклади кам'яного та бурого вугілля, різноактивного елемента торію (за розрахунками, достатнього на багато сотень років), родовища залізних, марганцевих, хромових руд та інших металів і мінералів, в тому числі золотоносних. Запаси нафти невеликі й не перевищують 0,5% загальносвітових.

Фінансово-ресурсна проблема має, подібно трудоресурс-ній, ключове значення для економічного росту країн Південної Азії. Очевидно, що слаборозвинуті країни не можуть вибрати довгий шлях індустріалізації за прикладом Європи чи Америки. Головна проблема, яка стоїть перед ними, - це знайти кошти для капіталовкладень та зростання виробництва.

RSSСтраница 1 из 5 [Всего 5 записей]1 2 3 4 5 »





При любом использовании материалов сайта обязательна гиперссылка на сайт «Репетитор».
Разработка и Дизайн компании Awelan
bigmir)net TOP 100 Rambler's Top100