Життя Плотина

Рефераты, курсовые, дипломные, контрольные (предпросмотр)

Тип: Реферат. Файл: Word (.doc) в архиве zip. Язык: Украинский. Категория: Философия
Адрес этого реферата http://referat.repetitor.ua/?essayId=2878 или
Загрузить
В режиме предпросмотра не отображаются таблицы, графики и иллюстрации. Для получения полной версии нажмите кнопку «Загрузить». Рефераты, контрольные, дипломные, курсовые работы предоставляются в ознакомительных целях, не для плагиата.
Страница 1 из 2 [Всего 2 записей]1 2 »

1. ЖИТТЯ ПЛОТИНА.

Філософську синтезу всієї епохи становив неоплатонізм Плотина, остання велика система античності. На відміну від системи Філона, філософські чинники мали в ньому перевагу над релігійними, дух Греції - над духом Сходу. Він виник в Александрії, вже на спаді епохи, в ІІІ ст. н. е.

Плотин народився в Лікополі у Єгипті, молодість провів в Александрії. Там на 28 році життя розпочав філософські студії. З-посеред александрійських філософів його найбільше привабив Аммоній Саккас. На 40 році життя перебрався до Риму. Пройшов через життя, чужий матеріальним і дочасним справам, цілковито поглинутий духовними проблемами. Соромився, що має тіло, як пише його учень і життєписець Порфирій. Був оригінальним мислителем, а водночас - незвичайним ерудитом, знавцем давніших філософських поглядів. У Римі здобув численне гроно прихильників свого вчення, між іншими, самого імператора Ґаллієна. Плотинів проект заснування міста філософів, яке мало називатися Платонополь, був, начебто, близький до здійснення.

2. ПИСАННЯ.

Плотин почав писати пізно, допіру від 50 року життя. Писав несистематичне, не зібрав в одному творі свої основоположні погляди. Залишив 54 опуси, які Порфирій уклав у 6 дев'яток, або ж "Еннеад". Ця назва і Порфиріїв уклад (тематичний, а не хронологічний) були прийняті всіма наступниками. Перша "Еннеада" охоплює етичні розвідки , друга - фізикальні, третя - космологічні, четверта - трактати про душу, п'ята - про розум, шоста - про найвищі категорії, буття, благо, єдність.

3. РОЗВИТОК.

Можна вирізнити три періоди у розвитку Плотина. У першому він був визнавцем Платона і розвивав його вчення про душу та її очищення. У другому він перейшов від тих спеціальних питань до ПОШУКІВ загальної теорії буття і водночас від чужого до власного погляду на світ, від платонізму до неоплатонизму. У третьому періоді, часі старіння, Плотин перервав абстрактні дошукування і зосередився на більш актуальних питаннях, переважно етично-релігійних.

4. ПОПЕРЕДНИКИ.

Головним його попередником був Платон: Плотин подавав себе за Платонового екзегета, однак фактично він свідомо переосмислив платонівське вчення, і тому його називають уже не платонівцем, а неоплатонівцем. Поза тим, він користався також з Арістотеля і стоїків, а передусім - з александрійських філософів, Філона та неопітагорейців. Од александрійців він перейняв градуалістичну концепцію метафізики за схемою: Бог, світ і посередник між Богом і світом. Зберіг також концепцію -етики, яка наказує всьому сотвореному повертатися до Бога, та концепцію пізнання як такого, що досягається у станах екстази. І всім тим концепціям надав самостійного і дозрілого вигляду.

Безпосереднім попередником Плотина був Амоній, званий од своєї професії Саккасом, себто носієм, мішечником. То був радше релігійний діяч, ніж філософ. У своїх поглядах він сполучав доктрину Платона з містицизмом, властивим для перших віків після Христа. Плотинове ставлення до нього нагадує ставлення Платона до Сократа: Плотин закріпив на письмі його усне вчення, але у той же час змінив те вчення, перетворивши його у філософську систему.

5. ПОГЛЯДИ ПЛОТИНА.

5.1. Еманаційна система.

Відправним пунктом Плотина, як і всієї епохи, був дуалізм, відчуття велетенських протилежностей, що криються в бутті. А метою, навпаки, було доведення єдності буття, побудова моністичної системи. Засобом, що його Плотин застосував для досягнення цієї мети, було генетичне висвітлення буття: вияви буття хоч би які різні, є етапами одного і того самого розвитку; реальний світ і справді принципово відмінний від ідеального, а земний світ - від божественного, але один походить з іншого.

Таке розв'язання вимагало переміни самого поняття буття: суть його становить не тривання, як хотіли елеати або Платон, а становлення. Оце динамічне поняття буття уможливило створення моністичної системи: немає багатьох буттів, є одне буття, яке розвивається і набуває різних форм.

Бо природженою властивістю буття була, на думку Плотина, експансія. Завдяки їй з буття виринають щораз нові його подоби. Геракліт наближався до усвідомлення динамічної природи буття, але він, однак, перебував в омані, коли судив, що буття, приймаючи нову форму, тратить форму попередню. ІІлотин навчав, що буття триває, продукуючи нові буття. А це тому, що буття має природу світла, суть якого становить випромінювання. Те, шо буття випромінює із себе нові форми, належить до його природи - і це від неї невід'ємне. Виниклі форми є мовби променями буття або - згідно з іншою, зазвичай вживаною метафорою - його еманацією.

Теорія еманації була стрижневою думкою системи Платина; світ був для нього черговим емануванням щораз нових буттів. Ця теорія зайняла місце вчення про створення світу, що його приймали системи, засновані на священних писаннях, на кшталт системи Філона.

5. 2. Абсолют.

Яке ж оте найдосконаліше буття, з якого еманують усі дальші форми сущого? І на це питання Плотин відповів оригінальним чином. Він не обмірковував, як Філон, релігійного протиставлення Бога і світу, а розгортав філософське протиставлення світу ідеального і світу реального. Згідно з духом часу, ідеальний світ був у його очах досконалішим од реального. Але і в ідеях не бачив він повної досконалості і звідси висновував, що існує буття, досконаліше од ідей. Зрештою, він мав уже попередника хоч би у Філоні, для котрого Бог стояв понад ідеями. Плотин пішов за ним, але намагався бути незалежним од віри і спиратися виключно на розумування. Оте розумування, яке оперувало остаточними абстракціями в атмосфері вершин, де думка лише через силу просувається вперед, дало наступний результат.

Первинне буття, як найдосконаліше, мусить бути цільне від будь-якої множинності і будь-яких протилежностей, через те воно - суто Єдине. Воно не є ані духом, ані думкою, ані волею, бо дух, думка і воля мають свої протилежності. В той час як будь-яке відоме нам буття - тим чи іншим чином залежне, воно - незалежне й безумовне, воно - абсолют. Плотин звеличував його як сущу понад усякою досконалістю вершину краси, добра, істини і єдності, воно було для нього тим, що релігії називають Богом. Було джерелом усього, що існує. І то була єдина позитивна властивість абсолюту. Поза тим, воно було для Плотина чимсь наскрізь "негативним", себто лежало поза сферою того, що можна осягнути думкою, пізнати і назвати. Всупереч Платанові, він вважав абсолют чимсь непізнаваним, що лежить не тільки "поза буттям", але й "поза розумом". Джерело будь-якого раціонально пізнаваного буття саме по собі ірраціональне. Плотин і справді в певному сенсі мирив раціоналізм з ірраціоналізмом, але остаточну перевагу віддавав ірраціоналізмові. Такий був результат зусиль, докладених Плотином для окреслення абсолюту. Для шукачів абсолюту він на всі часи залишився взірцем.

5.3. Ідеальний, психічний і матеріальний світ.

З абсолюту еманують інші вияви буття, але вони - щораз менш досконалі, щораз менше мають у собі єдності, щораз більш залежні. Ті форми-вияви Плотин називав іпостасями. Він вирізняв їх три: ум, душа і матерія.

Першою після абсолюту іпостассю був духовний світ ума, себто світ ідеальний. З нього у філософії Плотина починалася царина, доступна для зрозуміння й пізнання. У філософії Платона світ ідей був найвищим, а в Плотина - лише другим. Зі світом ідей неоплатонізм ступав на знайомі шляхи: виявом його оригінальності була концепція абсолюту й еманації, а от V дальшому розвитку системи він багаторазово послуговувався думками Платона та інших мислителів.

Другою іпостассю був для Плотина психічний світ, висвітлюваний ним як єдина душа світу, в якій містяться всі індивідуальні душі. Світ душ є еманацією світу ідей, як той був еманацією абсолюту.

Нарешті, останньою іпостассю є матерія, її проста і неперервна будова вказує, що й вона зберегла певну єдність, але єдність у ній, а разом з тим досконалість і творча сила - на вичерпанні. Тому матерія становить кінець еманаційного процесу.

Єдність буття мала для Плотина особливий наслідок: зробила його прихильником астрології, магії і ворожбитства. Бо раз усе у всесвіті - зв'язане між собою, то на підставі одної його частини можна робити висновки про інші і впливати на них. Тим-то "таємні науки" знайшли Плотиновій системі метафізичне обгрунтування.

RSSСтраница 1 из 2 [Всего 2 записей]1 2 »



Найти репетитора

Найти репетитора

При любом использовании материалов сайта обязательна гиперссылка на сайт «Репетитор».
Разработка и Дизайн компании Awelan
bigmir)net TOP 100 Rambler's Top100