"Книгарь" на барикадах боротьби за Шевченка

Рефераты, курсовые, дипломные, контрольные (предпросмотр)

Тип: Реферат. Файл: Word (.doc) в архиве zip. Язык: Украинский. Категория: Журналистика, История Украины
Адрес этого реферата http://referat.repetitor.ua/?essayId=2995 или
Загрузить
В режиме предпросмотра не отображаются таблицы, графики и иллюстрации. Для получения полной версии нажмите кнопку «Загрузить». Рефераты, контрольные, дипломные, курсовые работы предоставляются в ознакомительных целях, не для плагиата.
Страница 1 из 2 [Всего 2 записей]1 2 »

Шевченкова доля і його мистецьке самовираження, а ще більше їхня публічна інтерпретація, власне, те, що ми називаємо шевченкознавством, в усі часи залежали від соціальної й політичної природи суспільства. Імперськошовіністична цензура в дореволюційній Росії брутально нівечила тексти творів поета, вилучаючи з них усе, що нагадувало їй найменший натяк на протест проти поневолення і гноблення України Москвою, осуд злочинів російських царів і цариць проти українського народу та його культури. Комуністична Росія, власне, нова (в кор-донах попередниці) імперія, якою був т. зв. "Советский союз", проголосивши з демагогічною метою рівність народів, розквіт їхніх культур, а також свобо-ду слова й відмову від цензури, мусила вдаватися стосовно одвіку незручного Шевченка до єзуїтської вигад-ливості й еквілібристики, щоб, з одного боку, створювати враження офіційного шанування Коб-заря, а з другого - продовжувати практику видання спотворених "Кобзарів", до того ж у супроводі лице-мірно брехливих коментарів.

Перехід від самодержавної форми правління до комуністичної не стався без катаклізмів. Рево-люція 1917 року в Петрограді стала детонатором соціально-політичних вибухів у багатьох регіонах підгнилої ім-перії, при чому в місцях компактного проживання інонаціональних спільнот ці вибухи відразу набули характеру національно забарвлених. Українська національна революція вже 4 березня 1917 року привела до утворення в Києві Центральної ради під керівництвом М.Грушевського, В.Винниченка, С.Петлюри, С.Єфремова та ін, яка очолила національно-визвольний рух українського народу. У червні 1917 року був створений перший український уряд - Генеральний секретаріат, а 7 лис-топада того ж року першим універсалом Центральної ради була проголошена Українська Народна Республіка. Так розпочалася сувора епопея Національного Відрод-ження України, що в жорстоких битвах т.зв. "гро-мадянської війни", а насправді в боях національно свідомої української людності з військами біло-гвардійських реставраторів імперії та окупаційними ордами московського більшовицького режиму тривала аж до першої половини 1920 року.

Цілком природно, що боротьба українського народу за власну державність і незалежне існу-вання покликала до активної діяльності кращі сили націо-нально свідомої інтелігенції. За важких умов пер-манентного воєнного стану, економічної руїни, інших лихоліть постають десятки періодичних ви-дань, ча-сом недовговічних, але пристрасно пат-ріотичних, націлених на консолідацію сил нації у боротьбі за суверенну демократичну Україну. І ве-лике й почесне місце на шпальтах цих видань надавалося мате-ріалам, що в різних аспектах ін-терпретували проб-леми Шевченкового феномену, розуміючи, що саме в його житті й творчості нація може черпати снагу для осягнення своєї великої мети.

Одним з найпомітніших видань цього періоду був критико-бібліографічний часопис "Книгарь" (Лі-топис українського письменства), який з неймо-вірними труд--нощами виходив щомісяця протягом усіх років української революції (1917-1920) у київському ви-давництві товариства "Час". У пер-шому номері цього часопису, що вийшов у вересні 1917 року, редакційна стаття надихала своїх читачів такими оптимістичними рядками: "Нині, коли вже минули ті тяжкі часи і - хочемо вірити - минули назавше, коли Україна починає жити повним національним життям, - природно, і наша видавнича продукція, як най-виразніший покажчик того життя, набирає небувало широкого масштабу. Щодень народжуються нові періодичні видання, постають нові спеціальні ви-давництва, громадські та урядові установи видають книжки українською мовою, з'являється сила при-ватних - авторських - видань" [1].

Проте вже в лютому наступного 1918 року, за умов більшовицької окупації Києва, свій черговий, шостий, номер редакція змушена була, вдаючись до езопівської мови, відкрити таким зверненням до читачів: "Незвичайні події останнього часу рішучо вибивають з колії людей розумової праці і не дають їм змоги виконувати творчу роботу. З другого боку - часове припинення друкарства, безладдя в усіх інших закладах і сферах, що так чи інакше тор-каються видавництва - все це утворює надто нес-приятливі умови для літературної й видавничої діяльності. Тому й вихід, а навіть почасти і самий зміст цього числа "Книгаря" не цілком відповідають бажанням і намірам редакції та видавців, що й просимо наших шановних передплатників та по-купців узяти до уваги" [2].

Що то були за "незвичайні події", кож-ній лю-дині, бодай поверхово обізнаній в історії ук-раїнської ре-волюції, було відомо, адже саме напе-редодні ви-ходу у світ лютневого числа часопису, 26 січня 1918 року до Києва увірвалися - "прийшли на допомогу" учасникам антиукраїнського січневого повстання ні багато, ні мало "...рад, війська під командуванням

Ю.М.Коцюбинського, загін робіт-ників Донбасу на чолі з Д. П. Жлобою, червоно-гвардійці Москви й Пет-рограда, 12-й і 13-й Тур-кестанські полки, 1-й гвард. кексгольмський полк, загін матросів-чор-но-морців, очолюваний А.В.Полу-пановим" [3], встано-вивши в Києві в січні - лютому 1918 року режим анти-українського більшовицького терору.

Отак, наче на орелях, ще не раз доведеться працівникам редакції й автурі часопису переходити зі звичайної мови на езопівську, а тоді знов на людську. Проте на кожному такому етапі часопис залишався самим собою; вимушено поступаючись одіжжю ви-сло-ву, вдаючись за несприятливих об-ставин до іно-мовлення, ніколи не поступався прин--ципами. Кожною статею, рецензією, бібліо-гра-фіч-ною нотат-кою демонстрував вірність націо-нальній ідеї, інтересам розвитку національної літератури й культури.

І, цілком природно, що практично в кожному числі часопису, як невмирущий символ боротьби за Україну, був присутній незабутній Шевченко, коли не статею про нього чи рецензією на чергове видання або публікацію його творів, то принаймні біб-ліо-графічною нотаткою тощо. Найбільш актив-ними популяризаторами Шевченкового генія у "Кни-гарі", сумлінними аналітиками всіх тогочасних шев-чен-кознавчих публікацій були Сергій Єфремов - виз-начний публіцист, літературознавець, критик, гро-мад-сько-політичний діяч (член Центральної ра-ди, зас-туп-ник її Голови, генеральний секретар з міжна-ціональних справ), автор понад трьох тисяч опуб-лікованих статей і рецензій у більш як двох десят-ках періодичних видань, цілої низки грун-тов-них монографій про письменників переважно ХІХ сто-ліття, капітальної "Історії українського пись-мен-ства" тощо; Павло Зайцев - публіцист, літе-ра-туро-знавець і критик, громадсько-політичний діяч (член Цен-траль-ної ради), автор багатьох розвідок, пере-важно в га-лу-зі шевченкознавства та ін.

За часів свого співробітництва в "Книгарі" во-ни, природно, не знали, яка драматична (для П.Зай-цева) і навіть жахливо трагічна (для С.Єф-ремова) доля чекає на них невдовзі: П.Зайцев змушений був назавжди залишити батьківщину, і з 1921 року понад сорок років провів у еміграції; С.Єфремову ж дове-лось стати головним обви-ну-ваченим у сфаб-ри-кова-ному каральними орга-нами комуністичного ре-жиму процесі СВУ (Спілка Виз-волення України), го-ловою якої він нібито був, що призвело до засудження його до смертної кари, заміненої на десятирічне ув'яз-нення, і загибелі у політізоляторах Росії в 1939 році. Звичайно ж, такому трагічному фіналові при-страсного ідейного бійця, яким був С.Єфремов, сприя-ло й те, що його діяльність часів української ре-волюції "здобула йому славу "сумління України" (І.Ко-шелівець). І тому було достатньо прикладів. Хоча б такий: у згаданому вище лютневому номері "Кни-гаря", що вийшов після захоплення Києва біль-шовиками, була надрукована передова стаття С.Єф-ремова "Без "Кобзаря", в якій він писав: "Іс-торії "Кобзаря" - цієї великої книги битія україн-ського народу - її виданнів, її цензурних митарств та хожденій по муках, її періодичних заборон і доз-волів, її пригод під берлом двоголового орла - цієї історії ще не написано. Ми знаємо тільки, що книга ця пе-ріодично то пропадала, зникала з гро-мадського обо-роту, то знов знаходилась; то клалася до схову під сім цензурних печаток, то виходила на люде й засівала чорну ниву народню волею ясною. Засівала, хоч сама була покалічена й багато-багато найкращих перлів нашого національного генія в собі не долічувала... Кожен пароксизм реакції насам-перед позначався на "Кобзареві" й заганяв його під землю, прибираючи з-перед очей людських, немов він містив у собі елементи, страшніші за динаміт..." [4].

RSSСтраница 1 из 2 [Всего 2 записей]1 2 »



Найти репетитора

Найти репетитора

При любом использовании материалов сайта обязательна гиперссылка на сайт «Репетитор».
Разработка и Дизайн компании Awelan
bigmir)net TOP 100 Rambler's Top100