Логічне вчення Арістотеля

Рефераты, курсовые, дипломные, контрольные (предпросмотр)

Тип: Реферат. Файл: Word (.doc) в архиве zip. Язык: Украинский. Категория: Философия
Адрес этого реферата http://referat.repetitor.ua/?essayId=2772 или
Загрузить
В режиме предпросмотра не отображаются таблицы, графики и иллюстрации. Для получения полной версии нажмите кнопку «Загрузить». Рефераты, контрольные, дипломные, курсовые работы предоставляются в ознакомительных целях, не для плагиата.
Страница 1 из 2 [Всего 2 записей]1 2 »

Критично аналізуючи відкриття з логіки своїх попередників, Арістотель поставив за мету створити таку науку про мислення, яка б грунтувалася на стійких об'єктивних принципах - не допускала свавілля в процесі міркування.

Такими принципами у процесі міркування повинні бути закони : несуперечності, тотожності - виключеного третього. У праці "Метафізика" Арістотель дає визначення цих законів . Закон несуперечності: "Неможливо, щоб суперечливі міркування були істинними щодо одного - того самого". Закон виключеного третього : "Рівним чином не може бути нічого посередині між двома суперечливими ( один одному судженнями ), але про одне необхідно або стверджувати, або заперечувати ". Закон тотожності :

" Неможливо нічого мислити, якщо не мислити ( щоразу ) щось одне".

Хоча Арістотель - не формулює закон достатньої підстави, все ж він передбачається як необхідний принцип його системи. У " Другій Аналітиці " Арістотель пише : " Кожне вчення - навчання, застосоване на ( деякому ) уже раніш наявному знанні ".

Ці закони, за задумом Арістотеля, повинні забезпечувати послідовність, визначеність, несуперечливість нашого мислення, їїх він поклав в основу своєї логічної системи. Заслугою Арістотеля є дослідження ним форм мислення : поняття, судження, умовиводу.

Арістотель пишався своїм вченням про силогізм. У праці " Про софістичні спростування " він пише : " Що стосується риторики, то про неї сказано багато - при чому давно, але відносно вчення про силогізм ми не знайшли нічого, що було б сказане до нас, але ретельне дослідження цього предмета коштувало нам праці протягом тривалого часу ".

Слово " силогізм " означає " лічити ", " рахувати ". Для Арістотеля силогізм - це висловлювання, в якому при стверджування чого-небудь з нього необхідно випливає дещо відмінне від стверджуваного - ( саме ) в силу того, що це - є.

Арістотель відкрив загальні правила силогізму, за якими не будь-яка комбінац'я двох категоричних суджень дає правильний умовивід, а лише та, яка відповідає цим правилам. Враховуючи, що в силогізмі повинно бути три терміни, він дав визначення фігури категоричного силогізму - встановив спеціальні правила фігур. У центрі його уваги були три фігури. Четверту він вважав менш досконалою, ніж три перші, тому спеціально її не аналізував. Вивченням ц'єї фігури, її модусів займався його учень Теофраст.

Арістотелівське вчення про силогізм - це перша логічна теор'я дедукції. Тут він використовує поняття змінної. Це дає йому можливість подати процедуру висновку як формальний процес. Силогізм у Арістотеля складається зі змінних - логічних постійних термінів. Змінними є букви А, Б, С, які позначають найбільший, середній - найменший терміни силогізму. Логічними постійними є такі відношення між термінами :

* " бути притаманним кожному "

* " не бути притаманним кожному "

* " бути притаманним деякому "

* " не бути притаманним деякому "

У своїй теорії силогізму Арістотель досліджує, які відношення між термінами дають правильні умовиводи, а які - ні. Його силогістика знайшла вияв у такому розділі сучасної формальної логіки, як числення предикатів. Ретельніше дослідження силогістики показує, що Стагірит, будуючи свою теор'ю дедукції, користувався - численням висловлювань.

У праці " Метафізика " він спеціально зазначає : " із істинних засновків не можна виводити хибний висновок, із хибних же засновків можна виводити істинний ( висновок ), тільки не ( видно ) чому ( воно істинне ), а ( видно ) лише, що ( воно істинне ) ".

Враховуючи те, що для Арістотеля силогізми - це своєрідна імплікац'я, де антецедентом є кон'юнкц'я засновків, а консеквентом - висновок, то наведена вище цитата, по суті. є означенням імплікації.

Арістотель користувався також принципом контрапозиції : ( А -- В ) ---- ( В ---- А ) . Свідченням цього є слова з " Першої Аналітики " : "Коли два (явища) так відносяться одне до одного, що якщо є одне. то необхідне - друге, то якщо другого немає, не буде - першого".

Менше уваги Арістотель приділяв аналізу індуктивних умовиводів. Достеменно науковою він вважав лише індукц'ю, яку називав " силогізмом за індукц'єю ".

Значне місце в його логіці займає аналіз аналіз логічних помилок. Результати цього аналізу викладені в " Аналітиках " - праці " Про софістичні спростування ".

Арістотель виділяє серед логічних помилок паралогізми - софізми. Паралогізм - це така логічна помилка в умовиводі, яка виникає внаслідок ненавмисного порушення правил та законів логіки. Паралогізми, за Арістотелем, бувають двох видів :

* паралогізми, що залежать від мовних порушень;

* паралогізми, які виникають незалежно від мови ( так звані " позамовні " ).

Усього Арістотель виділяє шість мовних паралогізмів - сім позамовних. Прикладом мовного паралогізму є паралогізм, пов'язаний з явищем омонімії. Часто з ним зустрічаються у випадку з учетверінням термінів у силогізмі. Так, вживаючи ім'я " собака ", зауважує Арістотель, ми можемо мати на увазі в одному випадку сузір'я, а в другому - домашню тварину.

Наприкінці твору "Про софістичні спростування" Стагіріт наводить найпоширеніші софізми - стисло їх аналізує.

Софізмом називається такий уявний силогізм, який застосовується з метою ввести співрозмовника в оману. Прикладом софізму може бути наведене Аристотелем у цьому творі міркування. Ставиться запитання: "Чи знаєте ви, про що я зараз хочу запитатиі". Йде відповідь: "Ні". Ставиться друге запитання: "Чи знаєте ви що сума кутів трикутника дорівнює двом прямимі". "Так", - йде відповідь. "Але саме про це я вас збирався запитати", - говорить софіст. "Виходить", - продовжує софіст, - що ви не знаєте того, що ви знаєте". Цей, а також інші софізми цього виду своєрідно наголошують на неможливості однозначної відповіді у формі "Так" або "Ні", а на деякі запитання без їх попереднього аналізу.

Як уже зазначалося, Арістотель, створюючи своє логічне вчення, спирався на відкриття Геракліта, Демокріта, Сократа, Платона та інших мислителів античності, але його великою заслугою є те, що він, здійснивши ряд геніальних відкриттів у галузі логіки, вперше систематично виклав цю науку у вигляді самостійної дисципліни.

Особливості логіки стоїків

Суттєвий внесок у розвиток логіки зробили представники мегаро - стоїчної школи, логічне вчення яких відоме під назвою" логіка стоїків ". Представниками ц'єї школи були Зенон, Хрізіпп, Діодор, Стільпон, Евбулід, Філон.

Логіка стоїків заклала підвалини одного з розділів сучасної логіки - логіки висловлювань. Стоїки вивчали логічні відношення між висловлюваннями, не вникаючи у внутрішню будову висловлювань, - не враховуючи її. В них змінні відносяться не до термінів, а до висловлювань. Стоїки вперше дали фундаментальні визначення матеріальної імплікації, диз"юнкції, кон"юкції, заперечення, еквіваленції.

Силогізми у стоїків - це правила висновку:

Якщо p то q; але p; отже q;

Якщо p, то q; але не - q; отже не - p.

Неправильно, що p i q; але p; отже не - q .

p або q; але p; отже не - q.

p або q; але не - q; отже p.

Евбуліду - Хрізіппу належать перші дослідження семантичної антиномії "Брехуна". Цікавим був висновок із цих досліджень: висловлювання, яке стверджує власну хибність, позбавлене смислу, тому воно й не може характеризуватися ні як істинне ні як хибне.

Стоїки звернули увагу на, так звані, несилогістичні умовиводи, а саме, на умовиводи, які будуються із суджень з відношеннями. Детальніше, ніж Арістотель - його безпосередні послідовники - перипатетики, стоїки вивчали проблеми модальної логіки.

Усі названі проблеми, які були в центрі уваги представників "логіки Стої", значною мірою стимулювали розвиток багатьох розділів сучасної логіки.

Особливості схоластичної логіки.

На VI - XV століття припадає період розвитку логіки, який називають "схоластичною логікою". До видатних представників схоластичної логіки належать іоанн Росцелін, П"єр Абеляр, Михайло Псьол, Вільям Оккам та ін.

Схоластична логіка, особливо, починаючи з IX ст., прагне творчо розробляти арістотелівське вчення - логіку стоїків. У цей час багато робиться для того, щоб сформувати логіку, як навчальну дисципліну.

RSSСтраница 1 из 2 [Всего 2 записей]1 2 »



Найти репетитора

Найти репетитора

При любом использовании материалов сайта обязательна гиперссылка на сайт «Репетитор».
Разработка и Дизайн компании Awelan
bigmir)net TOP 100 Rambler's Top100