Людина і смерть

Рефераты, курсовые, дипломные, контрольные (предпросмотр)

Тип: Исследование. Файл: Word (.doc) в архиве zip. Язык: Украинский. Категория: Философия
Адрес этого реферата http://referat.repetitor.ua/?essayId=2767 или
Загрузить
В режиме предпросмотра не отображаются таблицы, графики и иллюстрации. Для получения полной версии нажмите кнопку «Загрузить». Рефераты, контрольные, дипломные, курсовые работы предоставляются в ознакомительных целях, не для плагиата.
Страница 1 из 17 [Всего 17 записей]1 2 3 4 5 » ... Последняя »

План

1.Людина і смерть.

2.Аристотель.

3.Проблема загальності естетичного почуття у трансцендентальній естетиці Канта.

4..Вчення Еммануїла Канта про рівні та форми пізнання.

1.Людина і Смерть

Кошмар смерті завжди переслідував людей. Він породжував різноманітні уявлення про трагізм життя. "Смерть не має образу, - говорить байронівський Люципер, - та все, що носить вигляд земних істот, поглине". У деяких це слово викликає жах, тривогу, а у деяких радість, насолоду.

Істота, що живе, знає тільки життя. І дві його таємниці - початок і кінець, народження і смерть - є головними для формування людського світобачення, цілісних орієнтирів , розуміння себе і собі подібних.

На противагу народженню смерть - таємниця, оповита сумом і мороком. Саме вона, незбагненна і необхідна, змушувала людину замислюватися так глибоко, як жодна проблема чи турбота повсякденного життя. Смерть спонукає до питання "Що таке життя?". В багатьох аспектах життя визначається смертю.

Проблема смерті постає як фундаментальна ще на зорі людського існування. На це звертає особливу увагу сучасний французький антрополог, філософ Едгар Морен. На його думку, людина майже від початку свого існування починає створювати елементи культури. Ціль яких у пристосуванні до жахливого психологічного страху, пов'язаного зі смертю. Звернемося до думки Е.Морена детальніше.

Епоху великого мозку відкриває неандерталець - вже sapiens, - який пізніше поступився місцем сучасній людині, останньому і єдиному представникові роду людського на землі.

Більше того, смерть, очевидно, вже уявляється хоч і не як "закон" природи, але як щось майже неминуче, примусове для всього живого.

У будь-якому разі, звернувши увагу як на саму присутність померлих, так і на наявність ідеї смерті поза її безпосередньою далістю, у неандертальців ми можемо відзначити наявність думки, не повністю затопленою тим, що безпосередньо відбувається перед очима, тобто ми виявляємо присутність часу у свідомості. Зв'язані між собою усвідомлення трансформації, усвідомлення примусової необхідності й усвідомлення часу вказують на появу у sapiens'a нового складнішого ступеня свідомих знань, їх нової якості.

Одночасно з реалістичним усвідомленням трансформації віра в те, що ця трансформація (нове народження чи життя "двійника"), показує, що у сприймання реальності втручаються витвори уяви, у сприймання світу втручається міф. Відтепер такі уявлення будуть водночас і виступати продуктами людської долі, і визначати її.

Тоді як гробниці сигналізують про наявність міфа і його силу, поховальні церемонії сповіщають про присутність і силу магії. "Справді, похорон, як вважає Морен, являє собою ритуал, який сприяє здійсненню переходу в інше життя належним чином, - тобто захищаючи живих від дратівної дії смерті (звідси, можливо, виникає і культ померлих) і від зв'язаного з нею розкладу (звідки, можливо, виникає жалоба, яка ізолює близьких від покійника) ". Так у sapiens'a складається цілий міфологічний апарат, мобілізований, аби дати відсіч смерті.

Ритуали, які стосуються смерті, одночасно й висловлюють травму, що викликається ідеєю знищення, й пом'якшують, і заклинають її. Похорон - у всіх відомих нам суспільствах sapiensiv - відображає одночасно і саму кризу, і подолання цієї кризи і з одного боку муки відчаю, з другого - втіху надії. Все, таким чином, підказує що смерть спостигає homosapiens'a як непоправна катастрофа, що віднині він буде носити в собі особливе занепокоєння, острах життєвою проблемою, яка обтяжує життя. Однаковою мірою все підказує, що людина ця не просто не просто відмовляється від смерті, вона спростовує її, переборює, розв'язує у міфі і у магії.

Та справді глибоким і фундаментальним виявляється не просте співіснування цих двох свідомостей, а їх тривожне життя в єдиній двоїстій свідомості: хоча дві ці свідомості дуже по-різному комбінуються між собою у різних індивідів, у різних суспільствах (як і життя різною мірою насичене смертю), жодну з них не усуває до кінця інша, і все відбувається так, ніби людина щиро намагається сама себе обдурити, ніби вона - істерик, за давнім клінічним визначенням, який перетворює в об'єктивні симптоми те, що йде від його суб'єктивних тривог.

Отже, між суб'єктивним і об'єктивним баченням існує розрив, який смерть перетворює на справжню прірву, заповнювану міфами, ритуалами іншого життя, що врешті-решт здійснюють інтеграцію смерті. Sapiens, таким чином кладе початок дуалізму суб'єкта і об'єкта, їхньому нерозривному зв'язку, а за разом - їхньому непереборному розриву, який пізніше у тисячі способів намагатимуться перебороти всі релігії й філософії. Людина вже, фактично, відмежовує свою долю від природного фатуму, переконуючи себе, що продовження життя підвладне природним законам подвоєння й метаморфози. Виходить, що в ній збагачена об'єктивність інтерферує із збагаченою суб'єктивністю, оскільки обидві вони відповідають прогресу індивідуальності.

Так, вторгнення смерті виявляється sapiens'a вторгненням одночасно істини і ілюзії, тривоги й упевненості, об'єктивного знання й нової суб'єктивності, а перш за все - їх амбівалентного зв'язку. Воно сприяє подальшому розвитку індивідуальності й утворює новий антропологічний розрив.

Як вже було сказано, смерть постигає homo sapiens'a як непоправна катастрофа, яка викликає в нього особливі занепокоєння, страх.

Існує тваринний неспокій, який пов'язаний із пильністю і продовжується за наявності щонайменших ознак небезпеки. Як вважає Морен:" Пильність у людини значно більш розвинена ніж у приматів, і власне людський неспокій меншою мірою пов'язаний з безпосередньою небезпекою і більшою мірою - з появою свідомості, а отже, усвідомлення смерті".

Кошмар смерті у всі епохи і завжди переслідував людей. Він породжував специфічне уявлення про трагізм життя. Кінець людського існування безповоротно ставить питання про смисл земного існування, про приналежність життя. Звичайно, проблема смерті відноситься до числа фундаментальних, торкається основ буття.

В деякі епохи страх смерті зовсім був відсутній: люди знаходили в собі сили протистояти погрозі фізичного знищення. Античні греки, наприклад, вчилися переборювати жах небуття шляхом контрацепції духу. зусиллями животворної думки, виховували в собі презирство до смерті. Людей середньовіччя, навпаки, наступаюча смерть доводила до виснаження.

Страх перед смертю закладений у самій людській природі, в самій тайні життя. Але в конкретній епосі, через призму певних духовних цінностей цей страх набирає різних форм. Культура постійно відтворює життєві ситуації, з якими люди зустрічаються у всі часи. Йдеться про проблему любові, жертви, трагедії, героїзму, смерті.

Кожна культура виробляє певну систему цінностей, в якій переосмислюються питання життя і смерті. Вона творить також певний комплекс образів і символів, з допомогою яких забезпечується психологічна рівновага індивідів.

На думку психологів, така система починає складатися в психіці людини вже в ранньому віці. Образ, який виникає в підсвідомості людини в зв'язку з його народженням, коли плід відділяється від матері, пізніше трансформується в деякий праобраз жаху перед смертю. Індивід намагається уникнути цього жаху. Він намагається знайти способи увіковічення себе, постійно відчуваючи присутність смерті.

Порівняння світових релігій, далеких культур, показує, що межу між життям і смертю люди сприймають по-різному. Рахують, наприклад, що між земним і загробним життям немає ніякої різниці, але вважають також, що така різниця є. Спробуємо продемонструвати це на прикладі різних культур.

Багаточисленні і різнохарактерні уявлення про смерть, які склалися в світовій культурі, можна розділити по деяких признаках. Виділимо перш за все християнські та перед християнські погляди. Християнство визнавало кінцевість індивідуального існування. Масове воскресіння трактувалося ними як завершення земної історії.

Історія людської цивілізації містить хвилюючий літопис багаточисленних намагань найдревніших культур зберегти життя і уникнути смерті. В багатьох культурах вважалося, що кожен може певним чином підготуватися до смерті, якщо він при цьому здобуде потрібні знання про процес вмирання.

RSSСтраница 1 из 17 [Всего 17 записей]1 2 3 4 5 » ... Последняя »



Найти репетитора

Найти репетитора

При любом использовании материалов сайта обязательна гиперссылка на сайт «Репетитор».
Разработка и Дизайн компании Awelan
bigmir)net TOP 100 Rambler's Top100