Правова характеристика обов'язкового і добровільного страхування

Рефераты, курсовые, дипломные, контрольные (предпросмотр)

Тип: Курсовая работа. Файл: Word (.doc) в архиве zip. Язык: Украинский. Категория: Страхование, Правоведение
Адрес этого реферата http://referat.repetitor.ua/?essayId=7989 или
Загрузить
В режиме предпросмотра не отображаются таблицы, графики и иллюстрации. Для получения полной версии нажмите кнопку «Загрузить». Рефераты, контрольные, дипломные, курсовые работы предоставляются в ознакомительных целях, не для плагиата.
Страница 1 из 2 [Всего 2 записей]1 2 »

Під обов'язковим страхуванням мається на увазі обов'язковість внесення відповідним колом страхувальників фіксованих страхових платежів, коли необхідність відшкодування матеріального збитку або надання грошової допомоги зачіпає інтереси не лише конкретного потерпілого, але й державні інтереси. Йдеться про те, що обов'язкова форма страхування стосується пріоритетних об'єктів страхового захисту. Тому соціальне страхування, страхування житлових будівель, окремих сільськогосподарських тварин у громадян, пасажирів та деякі інші види страхування в Україні є обов'язковими. В інших країнах обов'язкова форма розповсюджується на страхування Цивільної відповідальності власників транспортних засобів, воєнних ризиків та інші види страхування.

Для обов'язкової форми страхування властиві декілька принципів.

По-перше, воно регулюється законодавчими актами, згідно з якими страховик зобов'язаний прийняти до страхування певні об'єкти, а страхувальники - вносити встановлені страхові платежі. В законодавстві встановлюється: сукупність об'єктів, що підлягають обов'язковому страхуванню; порядок визначення величини тарифних ставок або середніх їх розмірів з наданням права регіональної їх диференціації; періодичність внесення страхових внесків; обсяг страхової відповідальності; рівень страхового забезпечення. Зазначаються також основні права і обов'язки сторін щодо дотримання умов договору страхування.

По-друге, для обов'язкової форми страхування властиве суцільне охоплення об'єктів, які законодавством віднесені до неї. Щоб реалізувати цей принцип, страхові організації щорічно здійснюють по всій країні реєстрацію наявних об'єктів, перевіряють правильність нарахування страхових платежів та своєчасність їх виплати.

По-третє, принципом обов'язкової форми страхування є розповсюдженість її на об'єкти, що вказані в законі, без будь-яких дій страхувальника. В його обов'язки не входить повідомляти страховий орган про появу в господарстві нового об'єкта, що підлягає обов'язковому страхуванню. Коли буде проводитись щорічна чергова реєстрація, цей об'єкт буде врахований, а страхувальник буде ознайомлений з величиною страхових внесків і строками їх внесення.

По-четверте, обов'язкове страхування передбачає відповідальність страхувальника за своєчасність і виплату страхових платежів в повному обсязі. Коли ж страхувальник з якихось причин порушить ці вимоги, страхові платежі стягуються за. рішенням суду. Можливий і випадок пошкодження чи загибелі застрахованих об'єктів, ще не оплачених останнім черговим платежем. В такому разі страхове відшкодування підлягає виплаті з вирахуванням заборгованості по платежах. Порушення строків виплати страхових платежів зумовлює нарахування на них пені.

По-п'яте, обов'язкове страхування не обмежене в часі і діє на протязі періоду, поки страхувальник користується застрахованим майном. Виключенням є ветхі об'єкти та ті, господаря яких не встановлено. Вони не підлягають страхуванню. Якщо ж застраховане майно переходить до іншого господаря, то дія договору страхування не припиняється і втрачає силу лише в зв'язку з загибеллю майна.

По-шосте, в разі застосування обов'язкового страхування встановлюються норми страхового забезпечення у відсотках до страхової оцінки або в повній грошовій сумі на об'єкт.

Зазначимо, що деяким видам особистого страхування також властиві принципи обов'язкового, наприклад, суцільне охоплення, автоматизм, застосування норм страхового забезпечення. Але зазначені принципи діють суворо обумовлений строк і повністю зумовлені виплатою страхового внеску, наприклад, при обов'язковому страхуванні пасажирів.

На відміну від обов'язкового, добровільне страхування спирається на волевиявлення страхувальника. Форма добровільного страхування реалізується через девні принципи.

По-перше, в ній застосовуються як законодавчі норми, так і добровільні засади. В законодавчому порядку встановлюються об'єкти страхування, що підлягають добровільній формі, та його найбільш загальні умови. Конкретні ж особливості щодо аюсту та специфіки підписання й виконання страхових договорів розробляються страховою організацією.

По-друге, добровільність цієї форми страхування стосується лише страхувальників, бо страховик неправомірний відмовити в страхуванні об'єктів, якщо немає порушення законодавства.

По-третє, для добровільного страхування властиве неповне охоплення об'єктів, тому що не всі потенційні страхувальники бажають укласти договори страхування.

По-четверте, на відміну від обов'язкового, добровільне страхування завжди діє в межах певного періоду, зумовленого договором. Саме в ньому чітко фіксується початок прав і обов'язків сторін та дата їх припинення. Це має виключне значення, тому що страхове відшкодування (страхова сума) виплачується лише тоді, якщо страховий випадок відбувся в період страхування. Звичайно, можна забезпечити і безперервність добровільного страхування шляхом підписання договору на новий строк.

По-п'яте, права і обов'язки сторін в добровільному страхуванні виникають лише у випадку обов'язкових виплат разового або періодичного страхових внесків, зразу ж після виплати першого з них. Якщо черговий внесок по довгостроковому добровільному страхуванню не виплачується, то дія договору припиняється.

По-шосте, обсяг страхового забезпечення по добровільній формі страхування встановлюється самим страхувальником. Якщо має місце страхування матеріальних об'єктів, то страхувальник може визначити величину страхової суми до верхньої межі - страхової оцінки майна. Розмір страхової суми по договору довгострокового страхування визначається за домовленістю партнерів.

У кожній країні права і обов'язки сторін, що беруть участь в страхуванні, регулюються відповідними законодавчими нормами. В Україні юридичною основою такого регулювання є Декрет Кабінету Міністрів України від 10 травня 1993 р. "Про страхування". Цей Декрет спрямований на утворення ринку страхових послуг, посилення страхового захисту майнових інтересів підприємств, установ, організацій та громадян. Зазначимо, що дія цього Декрету не поширюється на державне соціальне страхування.

Згідно названого Декрету, страховиками визнаються юридичні особи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю, у відповідності з Законом України "Про господарські товариства", з урахуванням особливостей, передбачених цим Декретом для здійснення страхової діяльності в Україні. Займатись страховою діяльністю можуть юридичні особи, які у встановленому порядку одержали ліцензію.

Загальна частина коштів іноземних юридичних осіб та іноземних громадян у статутному фонді страховика не повинна перевищувати 20 відсотків. Предметом діяльності страховика може бути страхування, перестрахування і фінансова діяльність, визначена Декретом "Про страхування". Іншими видами діяльності страховик може займатись лише у випадках, передбачених законодавством України.

Згідно з Декретом, страхувальниками визнаються юридичні особи та дієздатні громадяни, які уклали із страховиками договори страхування, або є страхувальниками відповідно до актів законодавства України. Страхувальники можуть укладати із страховиками договори про страхування третіх осіб (застрахованих осіб).

При укладанні договорів страхування страхувальники мають право призначати громадян або юридичних осіб для отримання страхових сум (страхового відшкодування), а також замінювати їх до настання страхового випадку. В Декреті страховий випадок визначається як подія" передбачена договором страхування або законодавством, що відбулась, і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі. Під страховим ризиком розуміється певна подія, на випадок якої проводиться страхування, і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання.

У Декреті "Про страхування" договір страхування визначається як письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку виплатити страхову суму або відшкодувати завданий збиток у межах страхової суми страхувальнику чи іншій особі, визначеній страхувальником, або на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послуги, тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені терміни та виконувати інші умови договору.

RSSСтраница 1 из 2 [Всего 2 записей]1 2 »





При любом использовании материалов сайта обязательна гиперссылка на сайт «Репетитор».
Разработка и Дизайн компании Awelan
bigmir)net TOP 100 Rambler's Top100