Росія - партнер у військово-технічному співробітництві, чи конкурент на світовому ринку озброєння?

Рефераты, курсовые, дипломные, контрольные (предпросмотр)

Тип: Курсовая работа. Файл: Word (.doc) в архиве zip. Язык: Украинский. Категория: Экономика, Международные отношения
Адрес этого реферата http://referat.repetitor.ua/?essayId=1908 или
Загрузить
В режиме предпросмотра не отображаются таблицы, графики и иллюстрации. Для получения полной версии нажмите кнопку «Загрузить». Рефераты, контрольные, дипломные, курсовые работы предоставляются в ознакомительных целях, не для плагиата.
Страница 1 из 16 [Всего 16 записей]1 2 3 4 5 » ... Последняя »

1. Місце Росії на світовому ринку озброєння

Зрушення, що відбулися у сфері міждержавних відносин після розпаду СРСР та припинення "холодної війни", поставили Росію перед необхідністю переосмислення та перебудови її військово-політичної та військово-економічної стратегії. Це стосується не тільки організаційних форм військово-технічного співробітництва із зарубіжними країнами в цілому, а й такого важливого елементу, як міжнародна торгівля озброєнням та військовою технікою. Які ж тенденції і фактори вплинули на пошук нових організаційних форм? Окреслимо найголовніші [8].

1. Починаючи з другої половини 80-х років спостерігається стійке зниження обсягів світових поставок озброєння. У 1989 р. його було реалізовано на 38,2 млрд дол. США, що у 1,2 раза менше, ніж у 1987 р. В 1989-1992 рр. вартісний показник ще удвоє зменшився, склавши 18,4 млрд дол. США, тобто за період з 1987-го по 1992 р. він знизився більш ніж у 2,5 раза.

Скорочення військових поставок пояснюється багатьма причинами. По-перше, погіршенням економічного становища багатьох основних імпортерів зброї з числа країн, що розвиваються. Спостерігається явний дефіцит твердої валюти для закупівлі іноземної зброї та військової техніки, вартість яких безперервно зростає. По-друге, падінням зовнішньоторговельних оборотів ряду нафтовидобувних держав, у тому числі внаслідок іраксько-іранської та іраксько-кувейтської війн, що призвело до зменшення кредитів, які ці держави надавали дружнім країнам для придбання зброї. По-третє, розгортанням власного військового виробництва у великій групі держав "третього світу" - Індії, Єгипті, Ізраїлі, Південній Кореї, Бразилії, Аргентині, Тайвані та ін. По-четверте, припиненням або пом'якшенням багатьох конфліктів та конфліктних ситуацій в Африці, Азії та Латинській Америці. По-п'яте, здійсненням у ряді розвинутих країн і тих, що розвиваються, проектів щодо модернізації та реконструкції старих, раніше куплених наземних, повітряних і морських систем зброї (зокрема, в Австралії, Бельгії, Данії, ФРН, Туреччині, Саудівській Аравії, Таїланді, Венесуелі, на Тайвані). По-шосте, скороченням експортерами зброї (СРСР / Росія, США, європейські країни НАТО, Китай) програм безоплатної поставки озброєнь іноземним державам, труднощами фінансування та кредитування військового імпорту держав "третього світу" [37].

2. Відбулася раптова зміна лідера у зв'язку з погіршенням позицій Росії на світовому ринку зброї. Частка експорту колишнього СРСР, який незмінно випереджав США за обсягом поставок у 70-80-і роки, а потім власне Росії впала приблизно з 40 до 17% у 1991 р. та до 11% у 1992 р. (2 млрд дол. США за цінами 1990 р.). (До відома: у 1991 р. Росія експортувала (у штуках) танків - 553, бойових бронемашин - 658, великокаліберних артсистем - 381, бойових літаків - 40, бойових гелікоптерів - 1, надводних кораблів - 3, ракет - 1783, комплексів ППО -1). За всім цим - чимало об'єктивних обставин: розпад Організації Варшавського договору та пов'язане з ним припинення і скорочення програм поставок озброєнь, передачі військової технології державам, що входили до цієї організації, а також послаблення двосторонніх військово-технічних зв'язків з групою країн, що розвиваються, - вони були великими імпортерами російської зброї. Причиною спаду військового експорту стало певною мірою і рішення перейти з 1 січня 1991р. у зовнішньоторгових операціях на розрахунки твердою валютою не тільки з країнами колишнього Варшавського договору, а й з державами, що розвиваються, - торгівля зброєю з ними відбувалася, як правило, на основі місцевих валют. І ще така суттєва деталь: відбувся загальний перехід на поставки військового устаткування за готівку [44].

Нам думається, що перехід на поставки за готівку у твердій валюті навряд чи до кінця виважений. По-перше, це суперечить практиці світової торгівлі з її широким використанням системи кредитів і позичок, а також страхування комерційних ризиків (США, наприклад, продавали у 80-і роки іноземним державам з наданням кредитів від 40 до 60% вартості поставлених військової продукції та послуг.) По-друге, не враховується ні реальне валютно-фінансове становище покупців російського озброєння (в основному це країни, що розвиваються і не мають надлишків високоліквідної валюти), ні сучасна міжнародна схема торгових розрахунків, де чималу роль відіграють різноманітного роду компенсаційні операції, спільне виробництво та кооперація. По-третє, переведення розрахунків за угодами на тверду валюту та на сплату готівкою за принципом "плати і забирай" позбавили російський експорт озброєнь однієї з головних його переваг - пільговості оплати та низьких цін [37].

Дана ситуація свідчить не тільки про переміщення Росії за обсягом військового експорту у групу європейських експортерів та помітне послаблення її позицій на світовому ринку зброї, а й про більш важливе - появу на ньому монопольного продавця, наздогнати якого, якщо хтось виявить таке бажання, буде край важко, а може й неможливо, принаймні, у найближче десятиріччя. Це - реальність, з якою Росії доведеться рахуватися на всіх багатосторонніх та двосторонніх переговорах щодо торгівлі зброєю та роззброєнням, а також мати додаткові проблеми у власній практиці експорту військових товарів та послуг.

3. Відбулися помітні зміни у загальносвітовій структурі імпорту озброєння. Змінилося передусім співвідношення обсягів його закупівель між країнами, що розвиваються, та промислово розвинутими на користь останніх. У першій половині 80-х років країни "третього світу" імпортували 75% зброї та військової техніки (за вартістю), а західні держави - 25%, тобто співвідношення становило 3:1. На початку 90-х років частка країн, що розвиваються, у загальносвітовому імпорті військової продукції знизилася до 56%, а розвинутих - піднялася до 44%, що відповідає співвідношенню 1,3:1. Таке зрушення, розуміється, не може не впливати на поставки озброєння. Для Сполучених Штатів та інших країн НАТО цей вплив не такий вже і великий, а головне - він не потребує від них якихось кардинальних змін у торгівлі військовим устаткуванням. Росії ж це стосується значно більшою мірою. Справа в тому, що частка держав, які розвиваються, в її експорті військових товарів завжди була великою - близько 70-80%, а до тих 20-30%, що залишилися на другу групу країн, були причетні переважно держави Варшавського договору. Більше того, в останні роки у російському військовому експорті спостерігається зворотна тенденція, а саме - падіння питомої ваги промислово розвинутих держав (знову ж таки країн-учасників колишнього Варшавського договору) та водночас збільшення частки партнерів з "третього світу". За даними російської преси, питома вага перших зменшилася у 1992 р. до 12%, а других відповідно збільшилася до 88%. У цьому відношенні Росія поступається лише КНР, військовий експорт якої орієнтований виключно на країни, що розвиваються.

4. Відбулися зрушення й у розподілі світового та російського експорту озброєнь по регіонах світу, що розвиваються. Основним ринком збуту, як і раніше, залишається Близький та Середній Схід. Проте, якщо у 1983 р. країни цього регіону поглинали 37,3% світового експорту зброї, то у 1991 р. їх частка, незважаючи на напружений стан у Перській затоці, іраксько-кувейтську війну та масові поставки США військової техніки Саудівській Аравії, знизилася до 21,3%. Питома вага Південно-Східного та Південно-Азійського регіонів у загальносвітових поставках озброєнь навпаки, значно збільшилася. Причина - бурхливе економічне зростання ряду великих країн (Філіппіни, Малайзія, Таїланд), а також цілеспрямована політика Індії та Пакистану щодо нарощування військових потенціалів.

Та навіть за цих складних та несприятливих для Росії зовнішніх факторів її виконавчі та законодавчі органи вважають, що час виведення економіки країни з кризового стану тісно пов'язаний з оперативним вирішенням найголовнішої проблеми зовнішньоекономічної діяльності - нарощенням експорту складної машинобудівної продукції та її компонента - оборонної продукції.

В цьому контексті варто наголосити на такому факті: не припиняючи поставки озброєння своїм традиційним покупцям (серед них виділяються Китай, Індія, Ангола, країни СНД), Росія змогла вийти на нові ринки озброєння (Об'єднані Арабські Емірати, Туреччина, Малайзія та Кувейт).

RSSСтраница 1 из 16 [Всего 16 записей]1 2 3 4 5 » ... Последняя »





При любом использовании материалов сайта обязательна гиперссылка на сайт «Репетитор».
Разработка и Дизайн компании Awelan
bigmir)net TOP 100 Rambler's Top100