Становище української журналістики в 20-х роках

Рефераты, курсовые, дипломные, контрольные (предпросмотр)

Тип: Реферат. Файл: Word (.doc) в архиве zip. Язык: Украинский. Категория: Журналистика, История Украины
Адрес этого реферата http://referat.repetitor.ua/?essayId=2965 или
Загрузить
В режиме предпросмотра не отображаются таблицы, графики и иллюстрации. Для получения полной версии нажмите кнопку «Загрузить». Рефераты, контрольные, дипломные, курсовые работы предоставляются в ознакомительных целях, не для плагиата.
Страница 1 из 4 [Всего 4 записей]1 2 3 4 »

Вступ

Проблема значення періодичних видань у громадсько-політичному і культурно-мистецькому житті народу складна й багатоаспектна. Для віками позбавлених державності українців, що зберегли свою національну самобутність у сфері культури, ця проблема набуває додаткової ваги. Значення української періодики в духовному самотвердженні народу важко перебільшити. На кожному з етапів історико-літературного процесу 19-20 століть літературно-громадська преса не тільки пропагувала художню творчість, а й виконувала функцію популяризатора громадсько-політичної думки, нових філософських ідей, наукових досягнень, мистецьких рухів.

Двадцяті роки були першими роками відбудовчого періоду, роками нової економічної політики, одним з актів якої був дозвіл у листопаді 1921 року роботи приватних видавництв. Цей час був визначальним у становленні українського літературного і мистецтвознавчого журналу. У періодичному друкові НЕП дав значний цифровий зліт: у 1920 році - біля 136 журнальних назв (російською та українською мовами), у1923 більше - 250 . Викликано це двома взаємопов'язаними факторами: по-перше, появою приватних видавництв, по-друге, активним ростом видавництв державних, які часто призначались для протидії першим, і кількість яких зростала пропорційно до їх кількості.

Доки книговидавнича справа не запрацювала на повну потужність, журнал був оперативним інформатором в різних галузях науки, техніки, мистецтва. На сьогодні періодичні видання тих років є невичерпним джерелом для дослідників. Без вивчення періодики цього великого поля національного духовного життя, яке часто ставало ареною боротьби за українську мову і культуру, не можуть всебічно і повно висвітлюватись ні історія суспільної думки, ні національний науково-мистецький рух у всьому його багатстві і складності.

Журнали 20-х 30-х рр. , такі як "Глобус", "Життя й революція", "Шляхи мистецтва", "Критика", "Книгар", "Плуг", "Гарт" та багато інших, становлять вагому складову частину історії української радянської літератури. Успадкувавши кращі традиції старшого журнального "покоління", до якого належать "Літературно-науковий вісник", "Киевская старина", "Правда", "Житіє і слово", вони разом з тим стали представниками новаторських пошуків, сміливих експериментів в області тематики, стилю, напрямів.

Одним з найпопулярніших видань того часу був часопис "Червоний шлях" , про який дослідник літератури сказав: "З виникненням "Червоного шляху", котрий об'єднав і групових і позагрупових письменників, у розвитку української радянської літератури" . Він був задуманий як великий літературно-науковий та громадсько-політичний місячник, що має простійні відділи:

а) красного письменства;

б) науковий;

в) громадсько-політичний;

г) книжно-бібліографічний;

д) хроніки.

Хоч це було передбачено первісним задумом структури журналу, але в процесі діяльності його найбільших здобутків було досягнуто першим відділом, через що "Червоний шлях" увійшов в історію зі статусом "літературно-художній".

Художні частини в масових журналах такого типу необхідно розглядати як складову і дуже важливу ланку літературного процесу. Специфіка її втому, що вона найбільш пов'язана з щоденним життям суспільства, охоплює найширші кола читачів, з яких більшість дуже мало обізнана з літературним життям. Масовий журнал поширюється в найвіддаленіші куточки країни, куди "велика" література ще не доходить. Саме через це художній матеріал бере на себе функцію виховання, оформлення художніх смаків масового читача.

"Червоний шлях" з'являється в оптимальний для розвитку української культури час -1923 рік. Цим роком розпочинався період так званої українізації, що тривав до 1929 року. Головна роль у створенні концепції українізації належала О.Я. Шумському - члену оргбюро ЦККП(б)У і одному з редакторів "Червоного шляху". Інтерес до двадцятих зумовлений тим, що в цей час українізація досягла найвищого свого розвитку, співпавши в часі з періодом українського відродження. Отже створення журналу перебувало в тісному зв'язку з новою політикою і було її наслідком.

Концепція "Червоного шляху" була детально продумана вищими партійними колами, а вихід його заздалегідь запланований. Перший секретар видання Ю.Озерський запрошуючи до співробітництва О.Досвітнього писав у листі до нього: "Журнал має характер літературно-художнього місячника, що своїм розміром наближався би "Красной ниви". Це є здійснення того завдання, що вже давно поставили собі відповідальні політичні кола" .

Лист Ю. Озерського - не єдине архівне свідчення, всякому підкреслюється зацікавлення журналом "відповідних політичних кіл". Редактор журналу Г.Грінько повідомляв листом П. Ладана про створення місячника пишучи: "з кінця лютого цього року починає виходити у Харкові під моєю редакцією літературно - науковий і соціально - політичний журнал "Червоний шлях" українською мовою. Ми перший раз беремося за здобування щомісячного журналу. Наші політичні органи надають цій справі серйозне значення і треба зробити все, щоб вона не провалилась "

На думку Я. Дашкевича, "нема підстав культурне відродження Радянської України середини 20-х - початку 30-х років вважати наслідком лиш апаратної українізації. Могутня революційна хвиля розкувала творчі можливості нації. Дерусифікація була не причиною, а навпаки одним з результатів культурного розквіту всього українського . Отже формально журнал створювався з метою задовольняння культурних потреб "широких народних мас", а реально офіційні кола прагнули з його допомогою здійснити власні потреби - політичні".

Одним із завдань, яке покладалось на журнал партійними функціонерами , було завдання протидії деяким органом національно-свідомої еміграції . За визначенням одного із тогочасних культурних діячів Є. Черняка, "журнал - це легка гармата в нашій ідеологічній боротьбі". У стані нав'язаної згори холодної війни , прихованої чи відвертої ворожнечі перебували "Червоний шлях" і "Нова Україна" . Останній видавався у Празі визначними українськими діячами В. Винниченком і М. Шаповалом з 1922 року. Винниченко одразу зрозумів , що "Червоний шлях" це зброя , спрямована проти "Нової України ", навіть звинуватив організаторів у запозиченні програми його журналу . В запалі письменник кидає різкі звинувачення редактору нового видання , тодішньому наркому освіти Г. Гринькові : "Це маленький урядовець з тої боротьбістської мошки , що приладналась до московського меду ", запроданець , холуй , зрадник і т. д. Між журналами точилась негласна боротьба за кращих письменників . Деякі віддавали перевагу емігрантському виданню. Але це не було виявом вільної конкуренції часописів , швидше - підневільного становища митців.

Велика заслуга "Червоного шляху" полягає в тому, що досить швидко йому вдалося стати центром формування літературних смаків : згуртувати навколо себе письменників досвідчених і початківців , представників еміграції західноукраїнських земель . Через журнал читач мав змогу познайомитись з творчістю "плужан" (С.Пилипенко , А. Понів , І. Сенченко, А. Головко), членів спілки пролетарських письменників "Гарт" (П. Тичина, М. Йогансен , І. Кулик , В. Сосюра, О. Досвітній ),"ланківців"(Г.Косинка, В. Підмогильний ,Б. Антоненко-Давидович , Є. Плужний,Т. Осьмачка ),"неокласиків"(М. Риильський, М. Зєров, П. Филипович, М. Драй-Хмара ),членів "Авангарду"(В. Поліщук, Л. Чернов-Малошийченко), футуристів (М. Семенко, Г. Шкурупій, О. Слісаренко).

Старше письменницьке покоління (С. Васильченко, П. Копельгородський, М. Черняхівський, Г. Хоткевич. Х. Алчевська, Н. Романович-Ткаченко) брало участь у формуванні "обличчя" журналу разом з початківцями (С. Крижанівський, П. Усенко, О.Влизько, Т.Масенко).До співпраці в "Червоному шляху" були запрошені ті з західноукраїнських письменників, які прихильно ставились до радянської України ( В.Стефаник, М.Черемшина, О.Кобилянська, А Чайковський, Н. Кобринська, М.Козоріс.); відомі майстри слова із світовим іменем (Мартін Андерсен-Нексе, Зденик Неєдли, Ептон Синклер); представники української міграції лівих поглядів( І.Крушельницький, М.Ірчан, А.Павлюк).

RSSСтраница 1 из 4 [Всего 4 записей]1 2 3 4 »





При любом использовании материалов сайта обязательна гиперссылка на сайт «Репетитор».
Разработка и Дизайн компании Awelan
bigmir)net TOP 100 Rambler's Top100