Столипінська реформа

Рефераты, курсовые, дипломные, контрольные (предпросмотр)

Тип: Реферат. Файл: Word (.doc) в архиве zip. Язык: Украинский. Категория: Всемирная история
Адрес этого реферата http://referat.repetitor.ua/?essayId=2577 или
Загрузить
В режиме предпросмотра не отображаются таблицы, графики и иллюстрации. Для получения полной версии нажмите кнопку «Загрузить». Рефераты, контрольные, дипломные, курсовые работы предоставляются в ознакомительных целях, не для плагиата.
Страница 1 из 3 [Всего 3 записей]1 2 3 »

Проблема реформування нашої держави в більшій чи меншій степені хвилює майже кожного громадянина країни. Питання подолання перехідного періоду визивають палкі суперечки у провідних економістів країни, і не тільки.

Як вивчити, зрозуміти з усією відповідальністю реформаторський курс сьогоднішнього уряду країни?

Вже давно відомо, що реальні результати реформ, як і найбільш об'єктивні їх оцінки, з'являються не відразу, а тільки через деякий проміжок часу. І тому всі труднощі їх порозуміння випливають в період, коли реформи тільки починаються, тільки набирають темп.

Між тим історичний досвід представляє собою невичерпне джерело цінної інформації: економічно-історичних прикладів. Якщо мова йде про реформаторську діяльність, то можна з впевністю говорити, що на основі цих прикладів можливо вдеякій мірі наблизитися до розуміння сучасних реформ, а у деяких випадках і передбачити, спрогнозувати принциповий напрям їх розвитку у майбутньому. Тут доречно додати, що на жаль, цінний історичний досвід інколи залишається непотрібним: ми знову повторюємо помилки минулого, щоб наші нащадки в свою чергу своєчасно "забули" про наші помилки. Хочеться вірити, що економічний досвід минулого все ж таки буде максимально використаний.

Тема данної роботи дуже добре висвітлена наукою, причому дуже широко. Інтерес до реформаторів минулого підвищений в зв'язку з невдачами (хочеться вірити - тимчасовими) реформаторів сучасності.

Передумови проведення реформи.

В кінці ХІХ ст. позитивний потенціал реформ 1861р. в Російській імперії був частково вичерпаний, а частково випещений контрреформаційним курсом консерваторів після загибелі імператора Олександра ІІ в 1881р., і тому настала потреба в новому циклі реформ.

На рубежі ХІХ-ХХ ст. потреба в прискоренні капіталістичного розвитку стала проявлятися особливо гостро. Після 60-х рр. буржуазні відносини розвинулися до того необхідного рівня, що справа дійшла до відкритого протистояння феодальної і капіталістичної систем. Цей конфлікт не міг бути нерозв'язаним.

В економічній політиці царизму кінця ХІХ-початку ХХ ст., було немало сильних сторін, верхи часто не зовсім вірно оцінювали реальну соціально-політичну, економічну ситуації в суспільстві, і тому робили невиправні помилки. В ті роки Росія впевнено захоплювала позиції на ринках Далекого і Середнього Сходу, витісняючи своїх конкурентів, про що свідчив промисловий під'єм 90-х років.

Головною причиною промислового зростання 90-х років, з'явилася економічна політика уряду, однією із складових частин, якої стало встановлення митних податків на ввозимі в Російську імперію товарів і одночасне усунення перешкод на шляху проникнення в країну іноземного капіталу. Ці заходи, за думкою їх ініціаторів повинні були позбавити молоду російську промисловість від пагубної конкуренції, і тим самим сприяти її розвитку, якому допомагали іноземні інвестиції.До речі, що по цілому ряду причин, особливістю саме російської крупної буржуазії була готовність піти на будь який компроміс з сучасністю, і тобто, відповідною йому феодально соціально-економічною базою. Влада йшла на перетворення в суспільстві і державі із міркувань збереження монархії, династії, посилення своїх позицій.

Пожвавлення в промисловості супроводжувалося жвавим будівництвом залізниць. Уряд вірно оцінив значення залізничних шляхів для майбутнього економіки і не жалів грошей для розширення їх мережі. Залізниці зв'язали багаті сировиною окраїни імперії з промисловими центрами, індустріальні міста і сільскогосподарські губернії - з морськими портами.

Промислове зростання було підкріплене добрими врожаями в період за останні роки.

Він тривав декілька років і проходив дуже інтенсивно. Особливо високими темпами розвивалася важка промисловість, яка виробляла майже половину всієї промислової прподукції в її вартісному вираженні. За загальним обсягом продукції важкої промисловості Росія увійшла в число перших країн світу.

Так Україна була одним з найбільших розвинених в економічному відношенні регіонів Російської імперії. В ній відбувалися важливі соціально-економічні зрушення. Тут склалися такі великі промислові центри загальноросійського значення, як Донецький вугільно-металургійний, Криворізький залізорудний і Нікопольський марганцевий басейни та Південно-Західний цукробуряковий район. Розвиток перомисловості в Росії й на Україні у цей період визначався ростом великого капіталу, який все глибше проникав у всі галузі економіки. Швидкими темпами розвивалася велика капіталістична промисловість, зріс приплив іноземного і вітчизняного капіталу. В результаті інтенсивних процесів концентрації і централізації капіталу утворювалися великі монополістичні об'єднання, які відігравали деделі більшу роль в економічному житті країни.

Водночас розвиток капіталізму в промисловості відбувався в умовах збереження залишків феодалізму на селі: поміщицького і селянського землеволодіння.

Еволюція земельних відносин на початку ХХ ст. відбувалась в умовах боротьби двох напрямків розвитку капіталізму в сільському господарстві. Домінуючим був прусський, тобто буржуазно-поміщицький, тип аграрної революції.

Суперечності між розвинутою капіталістичною промисловістю і середньовічними пережитками в сільському господарстві царський уряд намагався пом'якшити шляхом організації державного ринку збуту.

Однак ця політика залишалась внутрішньо суперечливою. І не тільки тому , що в ній переважали адміністративні заходи і недооцінювалось значення приватного підприємництва. Головне полягало в тому, що самому курсу уряду не доставоло збалансованості між потребами промисловості і сільського господарства. Чергова спроба піти від реформ за допомогою "маленької переможної війни" з Японією не тільки не вдалася, але й привела до "революційної безодні".

1905-1907рр. з усією очевидністю показали невирішенність аграрного питання та інших питаннь Російської Імперії.

Відомо, що диспропорція між політичною надбудовою і базисом (соціально-економічними відносинами) неминуче приводить до кризи, яскраво вираженному протиріччю, яке може слугувати причиною революції.

З точки зору сучасності, існували три шляхи для вирішення тієї ситуації, що склалася:

1. Продовження революції знизу, що представлялося дуже реальним на той час.

2. Контрреволюція зверху, - в якійсь степені вона здійснилась, переворот, розформування ІІ Державної Думи, але більшого влада собі не дозволила, крім нового виборного закону, який збільшив представництво в Думі великих землевласників, і представників буржуазії.

3. При загрозі революційних виступів знизу і більш чим незначним успіхам контрреволюції зверху, робиться спроба піти по третьому шляху - початку економічних реформ. Зрозуміло, що мова йде про реформи Столипіна, які Ленін визначив як другий крок Росії до буржуазної монархії.

Аграрна реформа

Незбалансованість аграрного сектора стало однією з причин економічної кризи початку ХХ ст. Скорочення промислового виробництва, яке розпочалося в 1900р., було визване відносно слабким розвитком ринкових відносин у сільському господарстві. Монархія не загинула в ній лише тому, що в уряді знайшлися такі видатні люди, як С.Ю.Вітте и П.А.Столипін.

С.Ю.Вітте будучи лібералом вважав, що всі зміни в суспільному і державному житті потрібно починати із зміни політичного устрою: спочатку створити якісно нову державну машину, а вже потім впроваджувати зміни в економіці. Тобто, неможливо вдосконалити форму землеволодіння, вирішити проблеми аграрного порядку без попереднього переходу від рабства до свободи.

Петро Аркадійович Столипін увійшов у історію як видатний державний діяч, реформатор, він став до керма уряду в переломний час, коли в правлячих колах проходив перегляд політичного курсу, що визначався терміном "цезаризм". Цей курс представляв собою спробу царизму укріпити свою соціальну опору, розхитану революцією 1905р. Столипін мав трохи іншу точку зору на цю проблему. Він вважав, що зміни в політичному устрої, в державі, не головне, і не є умовою економічних реформ. Звідси випливало наступне протиріччя: програма реформ була розрахована на буржуазно-демократичний розвиток, вони за своєю суттю буржуазно-демократичні (наприклад у питаннях, які стосуються земських органів влади), але Столипін щиро розраховував здійснити їх в рамках старої, регресивної для якісно нового рівня капіталістичних відносин політичної системи. Сам Столипін був не тільки приверженцем монархії, але й вірив в особу імператора Миколи ІІ. Столипін, будучи поміщиком, одним із лідерів губернського дворянства, знав і розумів інтереси поміщиків, тому для нього аграрне питання небуло незрозумілим.

RSSСтраница 1 из 3 [Всего 3 записей]1 2 3 »





При любом использовании материалов сайта обязательна гиперссылка на сайт «Репетитор».
Разработка и Дизайн компании Awelan
bigmir)net TOP 100 Rambler's Top100