Територіальна диференціація народонаселення

Рефераты, курсовые, дипломные, контрольные (предпросмотр)

Тип: Реферат. Файл: Word (.doc) в архиве zip. Язык: Украинский. Категория: Социология, Статистика
Адрес этого реферата http://referat.repetitor.ua/?essayId=9997 или
Загрузить
В режиме предпросмотра не отображаются таблицы, графики и иллюстрации. Для получения полной версии нажмите кнопку «Загрузить». Рефераты, контрольные, дипломные, курсовые работы предоставляются в ознакомительных целях, не для плагиата.
Страница 1 из 4 [Всего 4 записей]1 2 3 4 »

ВСТУП

Демографія - наука, що вивчає притаманними їй засобами чисельність, територіальне розміщення і склад населення, їх зміни, причини і наслідки цих змін, взаємозв'язок соціально-економічних чинників та змін в населенні, вона розкриває закономірності відтворення населення в широкому розумінні цього слова і отримані знання ставить на службу суспільного розвитку. Термін "демографія" утворено з двох слів: "демос" - народ і "графія" - писання. Можна сформулювати коротко: демографія - наука про народонаселення.

Під народонаселенням розуміємо сукупність людей, що проживають в межах певної території: країни або її частини, групи країн, всього світу. Відтворення населення в широкому розумінні - це постійне поновлення населення в результаті природного руху (народження і смерті), механічного руху, або міграції (пересування між територіями) і переходів людей з одних станів в інші (початок трудового життя, отримання освіти, і т. д.), без чого не може бути відтворена структра (склад) населення.

Населення є сукупність, що безупинно оновлюється внаслідок природної зміни генерацій. Тому обов'язковою координатою демографічних явищ, що складаються з подій в житті людей, слугує вік. Поза врахуванням віку і статі не можна аналізувати не зміни родинного стану людей, ані утворення і структуру сімей, ані процеси народження і смерті, ані переходи людей з одних станів в інші. Звідси особливе значення в демографії має вивчення віково-статевої структури населення і її впливу на всі явища. що досліджуються.

Демографія розглядає структуру населення і в інших аспектах. Характеристика населення в деякий момент часу, а також співвідношення в цей момент між ним і матеріальною частиною продуктивних сил, розмірами і структурою виробництва залежать від динаміки населення, що зумовлена оновленням через зміну генерацій і зміною характеристик людей, а оскільки ми маємо на увазі населення деякої территорії, то і міграційними процесами. Населення завжди схильно до зміни, навіть якщо його характеристики стабільні, хоча б в силу того, що людина переходить з однієї вікової групи в іншу.

АНАЛІЗ ДИНАМІКИ ДЕМОГРАФІЧНИХ ПРОЦЕСІВ.

У вивченні динаміки населення центральне місце займає відтворення населення в цілому і його складових частин. Природний рух населення проводиться через народження і смерть. Відповідно демографія вивчає процеси народжуваності і смертності, темпи природного руху населення і інші явища, що пов'язані з перерахованими процесами причино-наслідковою залежністю. Завдання дослідження полягає у визначенні закономірностей зазначених явищ (розміри народжуваності, причини її збільшення або скорочення, повікова смертність, причини зміни смертності, приріст населення у залежності від режиму народжуваності та смертності, тобто природний приріст населення, територіальні переміщення і так далі.) При дослідженні відтворення структур населення в поле зору демографії обов'язково потрапляють і переходи з одних груп до інших, співвідношення чисельності осіб тієї або іншої групи, демографічні процеси в цих групах, а також вплив на них відмінностей між групами.

Аналізуючи динаміку демографічних процесів на Україні ми будемо використовувати такі важливі показники, як: загальна кількістьсть населення України, кількість народжених і померлих, проводячи диференціацію цих даних за географічним місцем розселення (сільська місцевість або міські поселення), а також показники сальдо міграції і природного приросту. Поряд з цим, ми будемо розглядати так звані брутто-коефіціенти.

Використання цих коефіціентів більш раціонально, бо маніпулювання тільки абсолютними показниками недоцільно, так як змінюється чисельність розглядуваної популяції, а крім того сукупності людей часто не порівняні по величині (наприклад, Харківська область і Республіка Крим). Кількісні значення цих коефіціентів знаходяться за такими формулами:

а) Коефіціент народжуваності: WU=U/L 1000;

б) Коефіціент смертності: WZ=Z/L 1000;

в) Коефіціент природного приросту: PN= (U-Z) 1000/L=WU - WZ.

В наведених виразах L - чисельність населена в середині року, що звичайно розраховується як середнє арифметичне значення чисельностей населення на початку і в кінці року; U - число народжених, Z - число померлих на протязі року. Ці коефіціенти підкреслюють, те що дані демографічні явища стосуються всього населення, незважючи на те, що певна його частина могла зовсім не приймати участі у цих явищах або частково приймати участь. Отже, брутто-коефіціенти ліквідують відмінності статевої і вікової структури населення. Якщо ці показники стосуються населення всієї країни або района, вони називаються глобальними брутто-коефіціентами.

На початку 1985 р. чисельність населення України складала біля 19% загальної чисельності населення колишнього СРСР. Загальна чисельність населення України дорівнювала 50.8 мілійону чоловік. Вона збільшилася у порівнянні з 1959 р. на 8.9 мілійона чоловік, або на 21.2%. Середньорічний темп приросту за цей період склав 0.7%, причому він систематично знижувався. Згідно даним довідника "СССР в цифрах у 1984 році", середньорічний темп приросту чисельності населення України в 1959-1970 рр. був рівний 1.1%, в 1970-1979 рр. - 0.6%, в1979-1985 рр. - 0.3%. Разом з тим в середньому за один рік в1959-1970 рр. природний приріст складав 406 тисяч чоловік, в 1970-1979 рр. 250 тисяч, в 1979-1985 рр. - 190 тисяч чоловік.

Високі темпи розвитку народного господарства країни, розгортання НТР зумовлюють зростання міст і міського населення. Якщо загальна чисельність населення України за період, що минув від перепису населення 1959 р. до 1985 р. збільшилося з 41.9 мільйонів до 50.8 мільйонів або на 21.2%, то число міських жителів - на 73.8% (з 19.2 мільйонів до 33.2 мільйонів чоловік), частка міських жителів у всьому населенні республіки збільшилась з 45.8% до 65.3%. Зростання міського населена супроводжувалося зменшенням абсолютної і відносної чисельності сільського населення. На протязі 1959-1985 рр. чисельність сільського населення в Україні зменшилося з 22.7 мільйонів до 17.6 мільйонів чоловік, частка сільських жителів з 54.2% до 34.7%; в 1959-1970 рр. чисельність сільських жителів зменшилася на 5.7%, 1970-1979 рр. - 10.2%, 1979-1985 рр. - на 8.3%; середньорічний темп зменшення сільського населення склав відповідно:0.5%, 1.3%, і 1.4%.

Розглянемо основні зміни в розміщенні населення в 1959-1985 рр. за демографічними зонами України. Частка Південно-східної і Південно-західної зон зросла відповідно з 26.0% в 1959 року до 27.4% в 1984 р. і з 12.1% до 14.6%. В той же час у двох інших знизилася: в Центральній - з 35.6% до 33.2%, в Західній з 26.3% до 24.8%. Зрушення в розміщенні населення України відображають основні тенденції в розвитку виробничих сил, їх територіальної локалізації. Високі темпи загального приросту населення в зонах пов'язані з більш швидким економічним розвитком їх областей, в той час, як низькі темпи пояснюються значною часткою в областях цих зон сільськогосподарського виробництва і міграційним відпливом населення в інші області республіки.

При співставленні темпів приросту чисельності населення України спостерігається їх повсемісне зниження. В досліджуваний період максимальну величину приросту населення мала Дніпропетровська область (в 1959-1970 рр. - 23.6%; в 1970-1979 рр-

8.8%; в 1979-1984 рр. - 3.6%), а також: Запорізька (відповідно 21.2%, 9.6% і 3.9%); Кримська (відповідно 50.9%, 20.4% і 5.8%); Херсонська (відповідно 25.9%, 12.9% і 3.6%). Мінімальна величина даного показника спостерігалась в Вінницькій, Сумській, Чернігівськії і Хмельницькій областях.

Відмінності в формуванні загальної чисельності населення в регіиональному аспекті ще більш рел'єфно проявилися в міських поселеннях України. За досліджуваний період (1959-1985 рр.) темпи приросту міського населена перевищували середньореспубликанський показник (2.7%) в Південно-західній (3.6%), Західній (3.2%) і Центральній (3.1%) демографічних зонах. Саме в цих зонах спостерігалося найбільше зростання частки міського населена. Так, відсоток міських жителів зріс в Центральній зоні на 26.2 пункта, в Західній на 19.4, в Південно -західній на 16.4, а у найбільш індустріальній Південно-східній демографічній зоні - на 8.4 пункта. Слід зазначити, що якщо самый високий середньорічний приріст міського населення в 1959-1970 рр. Був характерний для Південно-західної зони (3.6%), то в 1970-1979 рр. - для Центральной* (2.5%). Регіональні відмінності в Україні має і процес формування сільського населення. До початку 1984 р. найнижча питома вага сільського населена збереглася в Південно-східній демографічній зоні (15.1%), найбільш високий - в Західній (54.9%). Такий показник в цій зоні пояснюється історичними умовами розвитку її областей, значним природним приростом в них сільського населення, які окрім того ще має порівняно низьку мійграційну рухливість. У всіх зонах України відзначалось зменшення сільського населення. Найбільші темпи зниження спостерігалися в Центральній і Південно-східній зонах. Так, середньорічний темп зниження чисельності населення складав в Центральній зоні в 1959-1970 рр. (-1.2%), в 1970-1979 рр. і 1979-1984 рр. - (-1.9%), в Південно-східній відповідно (-1.2%,-1.1%,-1.5%). Найнижчі темпи мала Південно-західна зона (0.4%,-0.3%,-0.6%).

RSSСтраница 1 из 4 [Всего 4 записей]1 2 3 4 »





При любом использовании материалов сайта обязательна гиперссылка на сайт «Репетитор».
Разработка и Дизайн компании Awelan
bigmir)net TOP 100 Rambler's Top100