Ґрунтознавство

Рефераты, курсовые, дипломные, контрольные (предпросмотр)

Тип: Реферат. Файл: Word (.doc) в архиве zip. Язык: Украинский. Категория: География
Адрес этого реферата http://referat.repetitor.ua/?essayId=9826 или
Загрузить
В режиме предпросмотра не отображаются таблицы, графики и иллюстрации. Для получения полной версии нажмите кнопку «Загрузить». Рефераты, контрольные, дипломные, курсовые работы предоставляются в ознакомительных целях, не для плагиата.
Страница 1 из 2 [Всего 2 записей]1 2 »

Хімічний склад грунту і його практичне значення.

Грунти утворюються під впливом клімату, живих організмів, складу і будови материнських гірських порід, рельєфу місцевості і віку території. Від клімату залежить кількість опадів, що впливає на розвиток рослинності, життєдіяльність мікроорганізмів, розчиння різних сполук у грунті та їх переміщення. Температура впливає на перебіг хімічних і біохімічних реакцій.

У результаті взаємодії багатьох складних процесів формується хімічний склад грунту.

Грунт складається з різноманітних мінеральних, органічних та органо-мінеральних сполук.

Найважливішою складовою частиною грунту є гумус - перегній. Він утворюється з органічних рослинно-тваринних рештов, які щорічно потрапляють у грунт і під впливом життєдіяльності мікроорганізмів розкладаються й синтезуються.

Хімічний склад грунту суттєво впливає на його родючість, на його фізичні та біологічні властивості.

Рослинний опад в лісах і відмерла трав'яна рослинність після розкладу мікроорганізмами дають багато органічної речовини, збільшуючи потужність грунту. Частково гумус мінералізується і знову під впримом мікроорганізмів переходить в доступні рослинам мінеральні сполуки.

Грунт містить мікроелементи (азот, фосфор, калій, кальцій, магній, сірку, залізо та ін.) і мікроелементи (бор, марганець, молібден, мідь, цинк та ін.), які рослини споживають у невеликих кількостях. Їх співвідношення і визначає хімічний склад грунту. Він залежить від вмісту елементів в материнській породі, кліматичних факторів, рослинності. Чим більше зволожений грунт, тим переважно бідніше мінеральними сполуками її верхні горизонти.

Хімічний склад грунту постійно видозмінюється під впливом життєдіяльності організмів, клімату, діяльності людини. При внесенні добривами грунт збагачується живильними речовинами.

В залежності від наявності тих чи інших хімічних елементів виділяють кислотність грунту. Основне природне джерело кислотності грунту - органічні кислоти. Вони утворюються при розкладі рослинних залишків мікроорганізмів без доступу повітря і просочуються в товщу грунту з атмосферною вологою. Підкислення грунту відбувається також, коли осади вимивають кальцій і магній з кореневоживого шару. Кислоти можуть накопичуватися в грунті і від систематичного застосування так званих фізіологічних кислотних добрив (сульфат амонія, хлористий амоній тощо).

Кислотність грунту визивають іони водню, які утворюються при дисоціації кислот і гідролітичних кислих солей, а також поглинуті самими дрібними частинками грунту - коллоідами, які можуть переходити в грунтовий розчин.

Підвищення кислотність негативно впливає на ріст і розвиток більшості культурних рослин, заважає сприятливому ходу мікробіологічних процесів в грунті. Особливо чутливі до підвищенної кислотності люцерна, пшениця, кукурудза та ін.

Також виділяють серед хімічних явищ пов'язаних з грунтом засолення грунтів.

Засоленням грунтів називається збільшення переважного вмісту легкорозчинних солей в грунті (понад 0,25%), що призводить до утворення солонцюватих і солончакових грунтів.

Розумне регулювання хімічного складу грунту може підвищувати родючість грунту, і навпаки, невміле використання мінеральних добрив, неправильна обробка грунту - може змінити хімічний склад грунту в негативну сторону і стати причиною спустошення родючих земель.

Генетико-морфологічна будова і властивості дерново-підзолитистих грунтів Українського Полісся.

Кожній природній зоні властивий свій грунтовий покрив, який характеризується тілький йому властивою генетико-морфологічною будовою.

На рівнинній частині України виділяють три основні грунтові зони: дерново-підзолистих, сірих лісових і чорноземних грунтів. Грунти гірських областей мають вертикальну поясність.

На півночі України - в зоні Українського Полісся - під дубово-сосновими лісами з розвинутим трав'яним покривом формуються дерново-підзолисті грунти, які мають слабкий і середній ступінь підзолистості.

Хід пізолотворчого процесу такий. Під пологом мішаного лісу на поверхні грунту завжди лежить шар лісової підстилки. В ній відбувається безперервний процес розкладання органічних решток, нагромадження гумусних речовин. Але оскільки в лісах відбувається переважно низхідний рух вологи, гумусові легкорозчинні речовини з верхнього шару переміщуються на значну глибину і там осідають. Завдяки цьому верхній, гумусовий, горизонт має сіре забарвлення.

Дерново-підзолисті грунти, як правило, гумусу містять тільки 1-3%, мають кислу реакцію, потребують вапнування. При внесенні органічних та мінеральних добрив стають родючими.

Класифікація грунтів та горизонтів

Для кожного природного типу грунтоутворення характерна своя сукупність горизонтів. Всі горизонти та профілі взаємно пов'язані і взаємно зумовлені. Вони формуються в процесі генезису грунту з материнської породи одночасно як єдине ціле. Отже, профіль грунту - це генетична цілісність всіх його горизонтів.

У свій час В. В. Докучаєв виділив в грунті всього три генетичних горизонти і позначив їх першими літерами латинського алфавіту А - поверхневий гумусо-акумулятивний, В - перехідний до материнської породи, С - материнська порода, підгрунтя). З накопиченням знань про грунти ця номенклатура горизонтів стала недостатньою. Над її доповненням і удосконаленням працювали Г. М. Висоцький. К. Д. Глінка, С. О. Захаров, Д. Г. Віленський, Б. Б. Полинов та ін.

У тридцятих роках нинішнього століття український грунтознавець О. Н. Соколовський (1936) запропонував принципово нову систему індексів. Детальніше її розробили його учні (М.К.Крупський та інші, 1979). Систему індексів О.Н.Соколовського в наш час з успіхом використовують в Україні.

Схема індексів основних генетичних горизонтів грунту

Розвиток грунтознавства привів до виділення великої різноманітності генетичних горизонтів різних типів грунтів. На жаль, до сьогоднішнього дня у грунтознавстві різних наукових шкіл немає єдиного підходу до діагностики і символіки різних грунтових горизонтів.

Крім головних символів у всіх системах індексації використовується додаткова символіка, яка розкриває специфіку тих чи інших горизонтів. Так, в системі О. Н. Соколовського перехідні горизонти позначають мішаними символами, які складаються з символів основних горизонтів, що значно полегшує розуміння процесів, які сформували відповідний горизонт. Наприклад, Не- гумусо-елювійований, Еі - елювіально-ілювійований і т.п.

Основні додаткові символи

Якщо засолення, чи карбонати, чи літогенні включення відкриті в нижній частині горизонту, то цей спеціальний символ пишеться через риску (наприклад, Р/k Hp/s). У випадку коли має місце локальна концентрація тих чи інших новоутворень та включень - символ беруть у дужки (наприклад, Р(k) Hps(q), H(e)). Поховані горизонти записують у квадратних дужках [H], [HT].

Символ маю повністю відображати назву, наприклад Ehgl - елювіально-гумусований оглеєний, Pks - карбонатна засолена материнська порода, Hp - верхній перехідний; Ph- нижній перехідний; HPm - перехідний метаморфізований.

В сучасній систематиці США поряд із загальноприйнятою системою генетичних грунтових горизонтів використовується т.з. концепція діагностичних горизонтів, під якими розуміють суто специфічні горизонти для певних типів грунтів, за якими останні легко діагностуються.

Ця концепція та відповідна номенклатура діагностичних горизонтів використовується паралельно з поняттям епіпедону, під яким розуміють насичені гумусом поверхневі горизонти. Згідно систематики США виділяють наступні діагностичні горизонти:

- молевий, антропогенний, темний, торф'яний, плагенновий світлий епіпедони;

- аргіловий, підплужний, натрієвий, сомбровий, сподовий, шаруватий, камбієвий, окисний, дуріпен, фраджіпен, білесий, кальцієвий, петрокальцієвий, гіпсовий, петрогіпсовий, солбовий та сірчаний горизонти.

Більшість з перерахованих горизонтів мають певний генетичний сенс, але їх зміст у деяких випадках штучно обмежений "діагностичними" кількісними критеріями.

Отже, українська символіка більше інформативно відбиває характерні ознаки горизонтів.

RSSСтраница 1 из 2 [Всего 2 записей]1 2 »





При любом использовании материалов сайта обязательна гиперссылка на сайт «Репетитор».
Разработка и Дизайн компании Awelan
bigmir)net TOP 100 Rambler's Top100