Америка Північна

У субтропічному поясі (що включає увесь південь США, крім південного краю Флориди) західна частина штату Каліфорнія має м'який клімат "середземноморського" типу з безморозною, дощовою зимою і сухим літом; внутрішні плоскогір'я Кордильєр - континентальний, сухий з дуже жарким літом; східне узбережжя - вологий мусонний.

У тропічному поясі Каліфорнійський півострів, береги Каліфорнійської затоки і внутрішня частини Мексиканського нагір'я мають клімат посушливий, інші території - вологий з літнім максимумом опадів.

Субекваторіальный пояс, що включає південну частину Центральної Америки, характеризується постійно жарким кліматом з вологим літом і сухою зимою, за винятком гірських районів, що перебувають під впливом пасату з Карибського моря і отримують рясні осідання також у зимовий період року.

Радіаційний баланс за рік на значній території на північ від 56° пн. ш. складає менш 20 ккал/см2 або 84 кдж/см2 (у Гренландії негативний), на півдні швидко зростає, досягаючи від 30° сх. ш. 60-80 ккал/см2 або 250-335 кдж/см2. Над більшою територією переважає рух повітря з заходу на схід і тільки на півдні, у тропічних широтах - з північного сходу на південний захід (пасати). На Тихоокеанському узбережжі узимку переважає тепла погода з дощами і снігопадами в гірських районах, на більшій частині Аляски, внутрішніх плато Кордильєр і на північному заході Канади - морозна і суха погода, у центральних і східних частинах материка - мінлива погода з морозами і відлигами, частими снігопадами. У райони Центральної Америки і Вест-Індії вторгується екваторіальний мусон, що викликає випадання рясних опадів. Середні температури січня зростають від -36 °С (на півночі Канадського Арктичного архіпелагу) до 20 °С (на півдні Флориди і Мексиканського нагір'я). Найнижча температура (-64 °С) відзначалася на Алясці і на північному заході Канади; на льодовиковому щиті Гренландії (на висоті 3000 м) температура опускалася до -70 °С. Температури нижче 0 °С бувають всюди, крім західного узбережжя південніше 40° пн. ш., південного краю Флориди, низовин на півдні Мексики і Центральної Америки. Середні температури липня змінюються від 4 °С на півночі Канадського Арктичного архіпелагу до 32 °С на південному заході США. Найвищі температури спостерігаються у південних частинах району внутрішніх плоскогір'їв Кордильєр (у Долині Смерті до 57 °С - найвища температура у Західній півкулі).

Найбільша кількість опадів випадає на південному сході Аляски, на заході Канади і північному заході США (2000-3000 мм, місцями до 6000 мм на рік, переважно узимку і восени). На південному сході США річні опади складають 1000-1500 мм, головним чином за рахунок літніх дощів. Центральні рівнини і північний схід материка отримують 600-1000 мм на рік, переважно влітку, Великі рівнини - 400-600 мм, внутрішні плато і плоскогір'я - місцями менше 100 мм. На західному узбережжі, на південь від 37° пн. ш. кількість опадів різко скорочується, головним чином внаслідок майже повної відсутності дощів влітку. На півострові Каліфорнія на рік випадає не більше 100-150 мм опадів. Стійкий сніжний покрив виникає взимку на північ від 40° пн. ш., на Великих рівнинах - на північ від 44° пн. ш.

Внутрішні води

Північна Америка багата водами. Їй належать найдовша річкова система Землі - річка Міссісіпі з Міссурі, і найбільше скупчення прісної води у Великих озерах. Середній річний стік річок Північної Америки - 8200 км2. Але зрошена вона нерівномірно, що пов'язано в першу чергу з кліматичними й орографічними умовами. Найбільша частина води надходить в Атлантичний океан.

У басейні Атлантичного океану річкова мережа густа, ріки досягають значної довжини. Річки тихоокеанського басейну коротші; у північній, сильно зволоженій частині мають значну водність. Їм властиве велике падіння, нерідко бурхливою течією річки утворюють глибокі ущелини і каньйони. Найбільші річки цього басейну - Юкон, Колумбія і Колорадо.

Басейн Північного Льодовитого океану має слабко розвинену систему стоку, проте багатий озерами, болотами, Найбільша річкова система: річок Фінлі - Піс-Рівер - Невільнича - Маккензі.

Загальні запаси гідроенергії материка близько 200 Гвт. За режимом живлення річки належать до 4 типів: переважно дощового, сніжно-дощового, льодовикового і грунтового живлення.

Північна частина материка, що піддавалася заледенінню, багата озерами льодовиково-тектонічного походження. У їхньому числі Великі озера, Вінніпег, Вінніпегосис, Манітоба, Велике Невільниче озеро, Велике Ведмеже озеро, Оленяче озеро та інші.

У Центральній Америці (у Нікарагуанській балці) розташовані великі тектонічні озера Нікарагуа і Манагуа, У Великому Басейні є реліктові озера, що збереглися від вологої епохи плейстоцену; найбільше з них - Велике Солоне озеро. На берегових низовинах багато озер лагунового походження. У багатьох районах Кордильєр (на Алясці, у Каскадних горах, у Мексиці, Центральній Америці) знаходяться вулканічні озера.

Льодовики

Загальна площа заледеніння перевищує 2 млн. км2. Крижаний щит Гренландії, що представляє собою фрагмент пізнього четвертого заледеніння Північної Америки - найбільший. Інші льодовики, що також існують з того часу - крижані куполи, що покривають значні ділянки на острові Елсмір та інших островах Канадського Арктичного архіпелагу. Для цих островів, а також для берегових районів Гренландії характерні гірські карові льодовики, для північного узбережжя острова Елсмір - льодовики підніж і шельфові льодовики. На самому материку велике заледеніння на південній Алясці (Чугачські і Кенайські гори й особливо мис Святого Іллі) - 52 тис. км2, де льодовики спускаються до рівня океану. Крім того, льодовики є в хребтах Брукса, Аляскінському і Алеутському, Скелястих горах, Береговому хребті Канади, на окремих вершинах Каскадних гір і Вулканічного Сьєрра-Мадре.

Ґрунти

Північній Америці властива велика розмаїтість грунтів - від полярних до тропічних, з переважним поширенням типів, що формуються в результаті процесів бореального і субтропічного грунтоутворення. Для північних островів Канадського Арктичного архіпелагу характерні відносно сухі арктичні і тундрові арктичні грунти. У південних частинах архіпелагу й у межах широкої смуги уздовж Північного Льодовитого океану в умовах суцільної багаторічної мерзлоти розвиваються кислі, ненасичені, дуже вологі в теплий період гундрово-глейові грунти. На заході Аляски й Алеутських островах на вулканічному попелі утворилися дерено-торф'янисті субполярні грунти. У центральних частинах Лаврентійської височини й в улоговинах плоскогір'я Юкон багаті грубим гумусом мерзлотно-тайгові грунти, що зустрічаються в комплексі з поверхневими підзолами на підвищеннях і торфо-глейовими грунтами у зниженнях. У південних частинах півострова Лабрадор вони змінюються ілювіально-залізисто-гумусовими підзолами. На Великих рівнинах сформувалися дерено-підзолисті грунти; для останніх характерна мала потужність гумусового шару, особливо в районі Великих рівнин, де в межах контуру цих грунтів виділяють особливі сірі лісові грунти, що розвиваються в комплексі з осолоділими грунтами на стародавніх озерних відкладеннях. Усі ці грунти порівняно слабко використовуються в землеробстві, за винятком різностей, що утворюються на карбонатних морених або озерних відкладеннях. У південній частині помірного пояса і в субтропіках однорідні грунти поширені бурі лісові грунти, ненасичені в північній частині і насичені на півдні. Вони формуються в умовах рясного атмосферного зволоження і досить родючі, але часто містять щільний водонепроникний підгрунтовий шар і вимагають осушення. На півдні від Великих озер і на північному заході Центральних рівнин в умовах помірно вологого клімату сформувалися чорноземні грунти прерій, слабо кислі або нейтральні з високим вмістом гумусу. Значно ширше представлені каштанові грунти, що утворюють великі масиви на Великих рівнинах і Колумбійському плато. В областях сухого і континентального клімату Великого Басейну розвинуті солоні бурі напівпустельні грунти в сполученні із солончаками. У південних частинах рівнин Північної Америки зміни грунтів ще більш тісно пов'язані з вологістю клімату там переважають червоноземі і жовтоземі грунти. На захід від Міссісіпі поширені червоно-чорні грунти субтропічних прерій, коричневі і сіро-коричневі грунти чагарникових степів, у внутрішніх частинах Мексиканського нагір'я - сіроземи і примітивні грунти субтропічних пустель, на Каліфорнійському півострові - пустельні тропічні грунти. У низинних районах Центральної Америки поширені переважно червоно-жовті ферралітні грунти вологих лісів і червоні ферралітні грунти саван. На схилах Кордильєр поширені різні варіанти гірських грунтів, серед яких у вологих районах переважають гірські бурі лісові, у сухих - гірські коричневі грунти.